які постійно розвивали пізнавальний інтерес, привели до того, що Наталочка стала студенткою природничо-географічного факультету знаменитого Ніжинського педагогічного інституту ім. М. В. Гоголя. Сподіваємося, з неї вийде талановита вчителька біології та хімії, а в майбутньому – мудра мати, яка виховає своїх дітей допитливими, розумними людьми, що палко любитимуть українську землю і все, що дає вона людям.
Про те, як важливо розвивати у дітей пізнавальний інтерес та пізнавальну активність, свідчить досвід виховання в сім'ї П. Щербаня, автора книги "Національне виховання в сім’ї". "Склалося так, що в нашій родині, крім тата, фінансового працівника, у професійному плані всі гуманітарії, і я вирішив у молодшого сина пробудити зацікавлення математикою. Найактивніше ми займалися математичними вправами, коли Володя був у старшій дошкільній групі дитсадка. Він рано навчився лічити: додавати, віднімати і навіть множити та ділити, вмів користуватися годинником тощо. Коли він приходив з дитячого садка, а я повертався з роботи, ми з ним свій вільний час щодня присвячували розв'язанню математичних прикладів та задач. А згодом перейшли до складання власних задач, що викликало у Володі загострену цікавість і захоплення. Перед вступом до першого класу він складав задачі уже на 2–3 питання. До наших із сином вправ нерідко підпрягалась і мама, яка, активізуючи Володине мислення, інколи пропонувала інший розв'язок, складніший, важчий або навмисно допускала помилку, спонукуючи сина знаходити її. Перед вступом до школи Володя розв'язав самостійно всі задачі та приклади з підручника першого класу. Математичні обрахунки він робив швидко і правильно, і ми стали виконувати їх усно. Головну ж увагу приділяли математичному аналізові: про що говориться в задачі, що треба взнати, якими способами і в якій послідовності. Так у сина розвивалось логічне абстрактне мислення, захопленість і любов до математики.
Інколи мені хотілось почитати газету чи книжку, але син просив складати з ним чи розв'язувати задачі, і відмовити йому в цьому було годі. Навчаючись у першому класі, Володя допомагав розв'язувати задачі хлопчикам із нашого двору, які вчились у другому чи навіть у третьому класах. Дуже розумно до захоплення Володі математикою поставилася вчителька початкових класів СШ № 5 м. Полтави Лідія Степанівна Гресь, яка нерідко викликала його до дошки, щоб він проаналізував розв'язок тієї чи тієї складної задачі.
У дошкільному віці Володя захопився шахами, і виграти у нього було не так-то просто. Пам'ятаю такий випадок. Їхали ми з ним і дружиною приміським поїздом з Полтави до Карлівки. Якраз напроти нас капітан міліції грав зі своїм знайомим у шахи, і Володя узявся спостерігати за грою. Коли знайомий вийшов на своїй зупинці, Володя запропонував капітанові зіграти з ним. Той скептично глянув на шестирічного хлопчика, але погодився і першу ж партію йому програв. Вражене самолюбство змусило капітана зіграти і програти ще одну партію, після чого він так захопився грою, що ледве не проґавив своєї зупинки. Володя брав участь у всіляких шкільних турнірах і мав перший розряд.
У сина розвинулись інтелектуальні мотиви до навчання. Він мав задоволення і радість від самого процесу навчання, від того, що міг розв'язати якусь складну пізнавальну задачу самостійно. А тому вчився він легко і охоче. Щовечора зустрічав мене на порозі кімнати і оголошував, скільки разів його слід поцілувати – двічі чи чотири рази, залежно від того, скільки він дістав п'ятірок у школі, а діставав він їх майже щодня. Така в нас установилася «плата» за його відмінне навчання. Пам'ятаю навіть такий курйозний випадок. Зустрічає мене син і просить поцілувати 12 разів.
Синку, ти щось перебільшуєш, – кажу я йому, – уроків же було лише п'ять!
А як порахувати «п'ятірки» і в зошитах, то вийде 12. Довелося з задоволенням виконати синове прохання. Навчався Володя на «відмінно» з усіх предметів, але захоплення математикою привело до того, що він вступив на факультет кібернетики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, успішно закінчив його і все своє життя пов'язав з математикою. Володя передав своє захоплення математикою і дочці Яриночці, яка успішно закінчила навчання в математичному класі і зараз вчиться у політехнічному університеті.
Цілком може бути, що мій син та онука успадкували математичні здібності від свого діда і прадіда Миколи Мартиновича Щербаня, який, закінчивши лише церковно-приходську чотирикласну школу, зумів оволодіти програмою річних республіканських курсів банківських працівників і близько 40 років обіймав посаду кредитного інспектора та заступника керівника Карлівського районного відділення Держбанку на Полтавщині, користувався великою повагою фінансових працівників та керівників промислових і сільськогосподарських підприємств. Ба більше: він виконував своїм молодим співробітникам, що навчалися заочно, курсові роботи з фінансової справи за 3-й курс фінансового інституту, і вони діставали добрі та відмінні оцінки. Логічне математичне мислення допомогло татові врятувати життя багатьох молодих бійців у роки війни, за що він був нагороджений орденом Червоної зірки, двома медалями «За відвагу», медаллю «За бойові заслуги» та багатьма іншими нагородами.
Старший мій син Микола успадкував мою професію історика, а його син і мій старший онук Петрусь також хоче стати істориком, виявляючи інтерес до цієї важливої науки, що має до кінця правильно висвітлити історію життя багатостраждального українського народу. А онука Наталочка збирається прийти на зміну славній Чураївні – Раїсі Кириченко; навчаючись у Полтавській музичній школі, вона захоплюється музикою і народною піснею, успадкувавши голосові дані та любов до пісні від своєї бабусі
