Ще одним варіантом відношення батьків до дитячої обдарованості є той, коли вони цінять і люблять саму дитину, а не його таланти. Таке відношення сприяє найбільш плідному розвитку особистості, її реалізації. Воно дає дитині упевненість в собі, почуття захищеності, значущість для ближніх і т. п. Більшість батьків цієї групи, визначаючи свою систему цінностей і формулюючи побажання до майбутньої дитини, кажуть про те, що, передусім, вони хочуть бачити її щасливим: «Нехай виросте хорошою людиною, це саме головне», «Хочу бачити дитину щасливою і сильною. Майбутнє вибере собі сама», «На майбутнє немає особливих побажань, нехай буде щасливою людиною». По дослідженнях вітчизняних психологів, така позиція властива більшості батьків (80%), чиї діти були відібрані як інтелектуально обдаровані. Вони не тільки вважають, що «розумники» – це добре, але і всіляко підтримують, заохочують їх випереджальний розвиток. Багато займаються з дітьми, читають їм, розмовляють на цікавлячі теми, подають розвиваючу гру, незважаючи на зайнятість, відвідують театри, музеї і т. п., діти займаються в кружках. Однак, якщо дитина перевтомлюється, вони відмовляються від додаткового навантаження, залишаючи тільки саме важливе.

У наших сім'ях в більшості випадків обдаровані діти живуть з батьками, бабусями, дідусями і іншими родичами. Саме бабусі і дідусі більше усього займаються з дітьми, знайомлячи їх з різними сферами життя.

Таким чином, можна говорити про активну позицію всієї сім'ї. Здібності ди-тини не тільки підтримуються; крім цього додаються значні зусилля по подальшому її просуванню по соціальним сходам, контролю і керівництву соціальними аспектами життя з урахуванням особливостей, потреб і можливостей дитини.

Аналізуючи результати досліджень сімей з обдарованими дітьми, можна зро-бити висновок про те, що, незважаючи на безліч загальних чинників, що складають сімейну виховну систему, всі сім'ї мають багато специфічного, як в співвідношенні цих чинників, так і в їх наявності. Це передусім пов'язано з тим, що на наявність тієї або іншої сімейної виховної системи впливає неповторність особистості кожного суб'єкта цієї системи, як батьків, так і дітей, і потрібно враховувати унікальність кожної, яка впливає на взаємовідносини членів сім'ї, сімейну атмосферу, на розвиток дитини загалом і його здібностей і обдарованості зокрема.

Висновки

Отже, пізнавальна активність – основа розумового і духовного багатства особистості. У процесі пізнавальної діяльності людина здобуває знання про природу, суспільство та їхні закономірності, а також про саму себе.

Батьки мають усвідомити, що від розвитку пізнавального інтересу як стійкої риси особистості залежить, отже, не тільки процес опанування знань у шкільні роки, а й уся майбутня діяльність і життя їхніх дітей.

Відомий педагог Г. І. Щукіна у своєму дослідженні зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбач.» «цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань... і являє собою природженої якості». Він – наслідок формування особистості і залежить «не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують». Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мотивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі – стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сформувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси досягти успіху.

Таким чином, вивчивши труднощі і успіхи дитини при переході на сходинку початкового навчання і прослідивши їх взаємозв'язок з вихованням і розвитком дитини в сім'ї, ми прийшли до висновку, що готувати дитину до школи в сім'ї треба з самих перших років, роль батьків в підготовці дітей до школи величезна, її значення важко переоцінити. Дорослі члени сім'ї виконують функції і батьків, і вихователів, і вчителів. Однак, не всі батьки у відірваності від дошкільної установи, дитячого саду, можуть забезпечити повну, всебічну підготовку своєї дитини до шкільного навчання, засвоєння шкільної програми. Як правило, діти, що не відвідували дитячий садок, показують рівень готовності до школи нижчий, ніж діти, які ходили в дитячий сад, оскільки батьки "домашніх" дітей не завжди мають можливість порадитися з фахівцем і будують учбово-виховний процес за своїм розсудом, на відміну від батьків, чиї діти відвідують дошкільні установи, готуються до школи на заняттях в дитячому саду. Але якщо буде на практиці здійснюватися принцип єдності впливу на дитину дитячого садку і сім'ї, то результат значно поліпшиться.

Сензитивний період для розвитку здібностей наступає до того, як дитина піде в школу, де нею займуться фахівці, тому в період дошкільного і молодшого шкільного дитинства сімейне виховання – основне в розвитку, вихованні і утворенні дитини. Сім'я повинна дати дитині допомогу і підтримку на початку розвитку його здібностей і обдарованості.

Навчання в школі може бути успішним в тому випадку, коли сім'я з самих перших років життя дитини піклується не тільки про її фізичний розвиток, але і про те, щоб уміти виховати в ній працьовитість, дисциплінованість, організованість, самостійність, відповідальне відношення до дорученої справи.

Багато які батьки не жаліють часу і сил, щоб навчити дітей читати, лічити, писати, вважаючи, що це і є підготовка до школи. Однак, для повноцінного виховання цього зовсім недостатньо. Так же ревно ми повинні пектися