1) повне присвячення себе дитині, відмова від власних потреб і задоволень;

2) пристосування матері до потреб дитини;

3) відчуття материнського обов'язку за відсутності емоційної близькості з дитиною;

4) неадекватність вимог віковим можливостям дитини та рівню її розвитку, непослідовність вимог.

Навіть у молодих сім'ях спостерігаються такі варіанти стосунків матері і дитини, за яких відчувається:

а) домінування матері. Домінуюча мати, як правило, відхиляє пропозиції дитини, а дитина підтримує волю матері;

б) домінування дитини. Мати погоджується з дитиною з різних причин: щоб не ускладнювати собі життя її можливими істериками; прийняти "позицію жертви"; підтримувати культ дитини; мати змогу довести їй її слабкість тощо.

Подібні стилі, види і способи поведінки батьків та дітей виникають тоді, коли ставлення батьків до дитини є наслідком деструкції сім'ї за одним типом: відсутності будь-якої організуючої функції чоловіка-батька в структурі сімейних стосунків і замикання всієї системи психологічних зв'язків матері тільки на дитині. Перевантаження емоційної сфери провокує деформацію стосунків.

З цього приводу варто звернути увагу на те, що державне законодавство декларувало рівні права у вихованні дитини батька і матері. Однак, система пільг, пов'язаних із народженням дитини, її доглядом у перші роки, а особливо в перші місяці життя, надає пріоритету матері. В більшості випадків і після розлучення батьків дитина залишається з матір'ю. Саме тому батько займає пасивну позицію у вихованні. Він здебільшого переконаний, що дитина – проблема в основному жіноча.

Деформовані сімейні стосунки найчастіше спостерігаються у неповних сім'ях. Найголовнішою психолого-педагогічною проблемою неповної сім'ї є те, що дитині в ній важко дати цілісне й об'єктивне уявлення про чоловіків і жінок. Діти з неповної сім'ї не мають цілісного уявлення про модель таких стосунків.

Не менш складна і проблема статевого виховання. В неповній сім'ї хлопчиків надто опікують, щоденно доводять, що все тримається на жінці. З часом вони звикають до цього і в майбутньому сприймають як норму те, що саме жінці доводиться виконувати і тяжку фізичну працю, і нести відповідальність за близьких людей, і задовольняти всі їхні потреби.

Переконаність у домінантній ролі жінки в суспільстві призводить у майбутньому одних хлопчиків до інфантилізму, других – до відмови від власного незалежного і самостійного життя (тільки з мамою!), третіх – до бунтарської поведінки, в основі якої лежить переконаність, що всі жінки – вороги. Окремі прояви такої поведінки і такого ставлення до жінок і матерів інколи можна спостерігати навіть у хлопчиків дошкільного віку. Дівчинка в неповній сім'ї також може отримати викривлене уявлення про стосунки між чоловіками і жінками: вона психологічно буде готова або до повної самостійності і незалежності як у житті, так і в сім'ї і виклично демонструватиме це, або до того, щоб виконувати роль служки – все віддавати і навіть не розраховувати на винагороду.

Відомо, що механізм соціально-психологічного відтворення структури сім'ї закладається ще в дитинстві, коли дитина навчається рольової батьківської або материнської поведінки, ототожнюючи себе з батьком чи матір'ю (відповідно до своєї статі). Для хлопчика особливе значення має досвід спілкування з батьком, а ще більше – спостереження за його поведінкою з матір'ю, ставленням до неї. Дівчинка ж намагається засвоїти способи поведінки матері стосовно батька. В майбутньому, у виборі шлюбного партнера великий вплив матиме образ одного з батьків протилежної статі (за принципом схожості або, навпаки, – протилежності). Вірогідність гармонійного шлюбу виявляється в прямій залежності від схожості моделей батьківських сімей чоловіка і дружини. В протилежних випадках – іде боротьба за владу, характерні непорозуміння, які призводять до розлучень і покинутих дітей.

У цілому варто відзначити, що зайнятість батька чи матері в неповній сім'ї, їхня постійна втома, емоційна нестабільність більшою мірою впливають на дитину, ніж подібні фактори в повній сім'ї. Одна з причин цього – відсутність іншої рідної людини, завдяки якій можна релаксувати. Все це шкодить емоційному розвитку дитини і впливає на формування її соціально-ціннісних потреб та інтересів. Психічний розвиток дитини може бути одностороннім – з перевагою жіночих або чоловічих рис характеру і способів поведінки.

У плані визначення педагогічної доцільності умов виховання дитини в сім'ї особливої уваги заслуговують сім'ї з однією дитиною. На противагу досить поширеній думці, ці умови складніші, ніж у багатодітних сім'ях. Відсутність братиків і сестричок впливає на загальний розвиток дитини, не дає їй змоги проходити природну школу соціалізації та співжиття в дитячому колективі. Діти з таких сімей здебільшого зосереджені на собі, своїх потребах і проблемах. Їм важко, порівняно з іншими дітьми, поступатися своїми бажаннями чи конкретними речами (іграшками, солодощами, навіть місцем тощо). Вони звикають, що все робиться тільки для них.

Не можна стверджувати, що такі діти зумисне конфліктують. Вони просто не мають іншого життєвого досвіду і не вміють налагоджувати взаємостосунки. Такі діти надзвичайно прив'язані до своїх батьків і залежні від них. їм важко навіть ненадовго розлучатися з ними.

Батьки в сім'ях з однією дитиною також відрізняються від інших категорій батьків: вони переважно зосереджені на її житті –