У більшості сімей з однією дитиною спокійна, доброзичлива атмосфера, відчутне позитивне і турботливе ставлення всіх членів сім'ї одне до одного, бажання підтримувати, допомагати і захищати. Однак, є і такі, де панує напруження, здебільшого це в студентських сім'ях, які проживають окремо від своїх батьків, та в сім'ях з асоціальною спрямованістю.

У стосунках матері та дитини, батька й дитини можна спостерігати також зміну позицій у лідерстві, завдяки чому виникає очевидна взаємопоступливість, певна гнучкість і цілком усвідомлені бажання і спроби батьків спонукати дитину до активності. Такий стиль сімейного виховання найкраще передається терміном "співпраця". Існує й інший стиль виховання – "ізоляція".

Дитина, через особливості свого характеру або індивідуального сприймання батьків, окремо когось із них – матері чи батька, ізолюється, замикається в собі і не хоче ділитися своїми переживаннями, думками, враженнями про когось чи про щось; батьки, внаслідок недостатньо розвиненої емоційної близькості з дитиною, ізолюють її від повноцінної участі у житті сім'ї, не прагнуть або нічого не роблять для того, щоб підтримувати з нею духовний зв'язок. Між іншим, саме цим варто опікуватися уже з раннього дитинства.

Яскравим етапом у розвитку дитини є вік від 1 до 3 років. Прагнення до самостійності, непосидючість і жагуча цікавість, яка задовольняється безпосереднім пізнанням довкілля, часто пов'язані зі значною кількістю проблем як для самого маляти, так і для його рідних. Фізичний розвиток, набуття життєвого досвіду, формування практичних і мовленнєвих навичок впливають на ставлення дитини до інших людей. А реакція батьків на те, що вона робить, залежить від її поведінки і самопочуття.

У цьому віці у дітей поступово формується власний погляд на речі. З розширенням соціального спілкування і набуттям певної незалежності дитина починає контролювати свої наміри і мотиви дій. Спілкуючись з іншими дітьми та дорослими, вона привчається поводитися так, як годиться у її соціальному середовищі і в суспільстві загалом, засвоює, що саме в її поведінці є соціальне прийнятним, а що – ні. Однак, дитячі уявлення не завжди збігаються з усталеними, оскільки ґрунтуються не на знанні існуючих у суспільстві правил та норм (їхнього змісту малі діти ще не розуміють), а на особистому незначному життєвому досвіді. Ось чому багато заборон дітям здаються несправедливими.

З часом, дорослішаючи, дітки дедалі більше цікавляться довкіллям і, відповідно, віддають більше часу пізнанню його об'єктів, людей, форм спілкування. Можуть тривалий час сидіти з якоюсь іграшкою, щоб задовольнити свою цікавість і зрозуміти, наскільки це можливо, з чого вона складається та де і як її можна використати.

У житті дитини віком від 3 років (усі визначення віку щодо реакцій і поведінки дитини можуть бути тільки умовними, хоча і більш-менш наближеними, оскільки в їх основі багато індивідуальних чинників) вагомого значення набувають взаємини не тільки з близькими дорослими, а й з однолітками. вихователями дитячого закладу. Вона вже краще контролює свою поведінку, що сприяє налагодженню контактів та співпраці з іншими людьми для досягнення своєї мети. До 6 років дитина, зазвичай, виявляє досить високу комунікативність. їй доводиться підкорятися соціальним нормам і правилам, за якими живуть люди, що поряд з нею. Вона здатна виконувати певні обов'язки, пов'язані насамперед із; самообслуговуванням: самостійно вмиватися, вдягатися, доглядати квіти, підтримувати порядок у куточку іграшок, допомагати старшим, дотримуватися вимог дорослих не сваритися і не битися з іншими дітьми, не чіпати без дозволу чужі речі тощо. Проте обов'язковою умовою вимог дорослих має бути роз'яснення, чому треба чинити саме так.

Якщо ж дитина зростає в умовах вседозволеності, вона не зможе навчитися контролювати свою поведінку, внаслідок чого виникатимуть конфлікти. Переби-ра-ючи на себе певні ролі, вона опиняється в ситуації, коли не знає, що робити далі. Звичайно, такі фантазії завершуються вчинками, які не завжди подобаються дорослим, а в неї самої вони можуть викликати почуття провини й страх.

Причиною виникнення почуття провини та страху у дитини можуть бути також зміни, яких зазнають її стосунки з батьками. Річ у тім, що прив'язаність сина до матері, а доньки до батька, характерна в основному саме до трьох років, поступово змінюється прив'язаністю дитини до одного з батьків тієї самої статі, що й у неї. Це зумовлює певні проблеми, оскільки сам перехід досить болісний, і не тільки для дитини, а й для її батьків (в особистому вимірі). Щоб заблокувати формування почуття провини, особливо коли воно набирає гострих форм, надзви-чайно важливо батькам бути приязними і щирими у стосунках з дитиною, вміти викликати її на відверту розмову, щоб остаточно зрозуміти причини її стану. Чим швидше і краще буде віднайдено найефективніший шлях подолання такого дискомфорту, тим швидше вона почне виявляти свою ініціативу і самостійність.

1.2. Роль сім'ї в формуванні готовності дитини до шкільного навчання

Формування якостей, необхідних майбутньому школяреві може забезпечити лише система педагогічних взаємодій дитячого саду і сім'ї. Вивченню особливостей впливу сім'ї на формування шкільної зрілості присвячені теоретичні дослідження даного підпункту.

Сім'я – перший рівень в житті людини. Вона з раннього віку направляє свідомість, волю, почуття дітей. Від того, які тут