Види навчання. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Види навчання

У різні епохи формувалися свої погляди на завдання і характер навчання, що визначали навчальний процес, спе-цифічний для кожного суспільства, конкретних умов йо-го життя, тенденції у теорії та практиці навчання. Так, у середні віки склався догматичний вид навчання. Суть нав-чання вбачали у механічному заучуванні учнями догматів Святого Письма. Від учнів вимагали лише відтворення навчального матеріалу, нікого не цікавило, чи розуміють вони те, що заучують. Така система не сприяла їх розумо-вому розвиткові, не пробуджувала інтересу до знань.

Розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовили появу пояснювального навчання, яке передбачає спершу усвідомлення, розуміння матеріалу, а відтак вивчення йо-го. Таке навчання розвиває не лише пам'ять, а й спосте-режливість, мислення.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Ме-та практичних вправ — поглиблення знань, формування, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у но-вих ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефек-тивності засвоєння знань, умінь і навичок, повторення вивченого. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок. Він забезпечує всебічне та мідне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Найефективніший цей вид навчання у тому разі, коли зміст навчального матеріа-лу має переважно інформативний характер, є описом спо-собів практичних дій і надто складний для того, щоб уч-ні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирі-шення проблемних ситуацій.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує: швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабrовстигаючих учнів; колектив-ний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтувати школярів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із твор-чим мисленням, здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання. Тому в школі поряд з пояснюваль-ним використовують проблемне і програмоване навчання.

Проблемне навчання передбачає послідовні й ціле-спрямовані пізнавальні завдання, які учні розв'язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Все за-лежить від того, наскільки вчителеві вдається надати цим завданням проблемного характеру і поєднувати проблем-ний підхід з іншими методичними підходами. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує розду-мів над проблемою, викликає в учнів пізнавальний інте-рес, спирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції.

Перший вид передбачає, що вчитель, створивши про-блемну ситуацію, повідомляє готові висновки науки, не

розкриваючи шляхів розв'язання проблеми. Активність учнів стимулюється створенням проблемних ситуацій. Проте вже тут помітні самостійні дії щодо пошуку шля-хів вирішення поставленої проблеми. Активність учнів ви-являється в тому, що вони простежують шляхи виходу з проблемної ситуації, засвоюють прийоми її розв'язання, однак ця активність не формує навичок вирішення пробле-ми, оскільки не передбачає самостійної діяльності.

Другий вид проблемного викладу ефективніший. Суть його в тому, що, створюючи проблемну ситуацію, вчитель дає учням фактичний матеріал для аналізу, порівняння, зіставлення й розкриває логіку вирішення проблеми в історії науки. Він показує, як учені здобували нові знан-ня, проникали в суть явищ і формулювали висновки, од-нак сам формулює проблему, дає напрям пошуку шляхів її розв'язання, тобто роль учителя ще значна.

Третій вид важливий для розвитку пізнавальної ак-тивності та самостійності учнів. Тут постановка проблем-них питань і пізнавальних завдань передбачає створення учням умов для самостійного формулювання проблеми, пошуку шляхів її розв'язання через висунення гіпотез, ви-рішення проблеми і перевірки його правильності1.

Кожному виду проблемного навчання відповідає певний метод: першому — проблемний виклад знань (учитель роз-робляє «ембріологію істини» (О. Герцен), конкретної нау-ки, демонструє еталон проблемного мислення); другому — частково-пошуковий, або евристичний (вчитель створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає школярів до її розв'язання); пошуковий (вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні роз-в'язують її самостійно); третьому — дослідницький (учні самі визначають проблему, формулюють і вирішують її).

Проблемне навчання — один із засобів розвитку розу-мових сил учнів, їх самостійності та активності, творчо-го мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, ро-бить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі.

Але проблемне навчання потребує тривалого часу на вивчення навчального матеріалу, недостатньо ефективне щодо формування практичних умінь і навичок, дає неви-сокий результат при засвоєнні нового матеріалу, коли са-мостійний пошук недоступний учням.

Програмоване навчання — один із різновидів репро-дуктивного підходу до навчання. Передбачає використан-ня спеціальних навчаючих програм.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунту-ватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:—

вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;—

приймати рішення щодо участі дитини в інновацій-ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;—

обирати і бути обраними до органів управління ос-вітою з питань навчання і виховання дітей;—

звертатися до відповідних органів управління осві-тою з питань навчання і виховання дітей;—

захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:—

забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчан-ня;—

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;—

поважати гідність дитини, виховувати працелюб-ність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до на-родних традицій і звичаїв;—

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу,