Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони фо-р-му-валися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних потреб – бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Інколи бувають мішенню шкільних ре-кетирів-здирників. Аморальні елементи свідомості та поведінки виражені слабко. Середні працездатність, послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооці-ню-ють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля неповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю, де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути професійні навички. Такі підлітки потребують постійного контролю та допомоги у виборі трудової діяль-но-сті. Класному керівникові належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовно коригувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні [17, 88].

Підлітки третього типу формуються у несприятливому середовищі. У них примітивні матеріальні потреби; вони схильні до вживання спиртних напоїв. Явно виражене прагнення до самостійності, агресивні, полюбляють бійки, наслідують звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень. Дотримуються принципу "постою сам за себе". Водночас важковиховувані виявляють, як правило, високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс самоствердження, можливість заробити гроші. Таких підлітків насамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової діяльності, намагатися виявляти до них чуйність та увагу, обов'язково проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягу до вживання наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення [17, 89].

Важковиховуванні четвертого типу переважно виявляються у вкрай сприятливому середовищі. Мають примітивні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками. Як правило, це – другорічники, невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано впливають на колектив. Крадіжки – їх основні правопорушення. Вони – лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи. Деякі перебували у спецшколах. Такі підлітки потребують строгого контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слід працевлаштувати. Якщо необхідно – направляти в спеціальні школи і ПТУ.

Звичайно, цей поділ досить умовний. У "чистому" вигляді визначені типи зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.

Про необхідність всебічного врахування в процесі перевиховання педаго-гічно занедбаних учнів усіх факторів, які негативно впливають на них, свідчать класифікації важковиховуваності, розроблені М.О. Алємаскіним, Б.С. Бєлкіним, І.А. Левським. Як правило, "важких" школярів поділяють на три групи, що відповідає трьом стадіям педагогічної занедбаності [17, 89].

І. Рання стадія педагогічної занедбаності. Основною рисою учня, який належить до цієї групи, є негативне ставлення до навчальної діяльності. Небажання вчитись може бути досить стійким. Порушення дисципліни можуть бути стійкими і нестійкими, часто мають компенсаційну природу і характеризуються конфліктом між деформованими і позитивними стосунками, інтересами, поглядами. Неповнолітні визнають недостатність своєї поведінки, проте й позитивні погляди не стали переконаннями. На цьому рівні послаблена воля найчастіше у підлітків, що мають слабкий тип нервової системи. Розвиток відхилень може на цьому зупинитись, але може розвиватись і далі. Такі школярі, як правило, громадсько активні, неактивність у них нестійка [16, 24].

II. Середня стадія педагогічної занедбаності. Ведучим новоутворенням у поведінці стає прагнення підлітка до дезорганізації офіційного порядку. Дезорганізаторство виступає як засіб соціального захисту і компенсації, ущербу, який переживає неповнолітній. Тому в підлітка спостерігається індивідуалізм, сварливість, прагнення до привілейованого становища, приниження слабких. Недисциплінованість стає нормою поведінки, її прояви стійкі та осмислені. Нерідко виступає як організатор безпорядків, але провини переважно мають ситуативний характер. До новоутворень слід віднести і низьку громадську активність. У значної частини школярів цієї групи вона досить стійка.

III. Стадія глибокої педагогічної занедбаності. Новоутворенням є стійкий комплекс негативного ставлення до навчальної діяльності, недисциплінованість, стійка відсутність суспільне корисної активності. Яскраво проявляються асоціальні потреби, цинізм, грубість, озлобленість, агресивність і усвідомлюваність скоєних вчинків. Нерідко ці вияви виступають засобом психологічного та соціального захисту [16, 25].

У взаємостосунках з педагогами суб'єктивний негативізм, несприятливість до педагогічних впливів. У цих учнів є багато спільних рис з тими, хто перебуває на попередніх стадіях занедбаності (в першій та другій групах).

Педагог, який має справу з педагогічно занедбаними учнями, поряд з вирішенням загальних завдань виховання, повинен звертати особливу увагу на формування в них вольових якостей, стимулювати позитивні якості особистості і прояви в поведінці. Для поліпшення процесу превентивної роботи з "важкими" учнями в школі можливі і інші підходи, проте обов'язково потрібне диференційоване ставлення до окремих учнів та до комплектування класів. Навчально-виховний процес у школі слід будувати з урахуванням реальних можливостей занедбаних учнів. Крім того, особливе місце в роботі школи з такими учнями повинна посідати індивідуальна праця, яка може вміщувати такі етапи: 1. Глибоке вивчення індивідуально-психологічних особливостей цих учнів. 2. Точне встановлення причин і умов, що призводять до виникнення педагогічної занедбаності. 3. Обов'язкове їх усунення. 4. Встановлення доброзичливих взаємостосунків педагогів з такими учнями. 5. Активне залучення цих учнів до різних видів діяльності. 6. Усунення прогалин у знаннях. 7. Установлення нормальних взаємостосунків з однокласниками. 8. Всебічний розвиток природних схильностей і