Отже, можна зробити висновок, що педагогічна занедбаність і відхилення в поведінці породжуються суб'єктивними факторами і в усуненні цих явищ багато що залежить від педагога, його зусиль щодо удосконалення навчально-виховного процесу, усунення помилок і недоліків у системі навчання та виховання школярів.

Соціальна дійсність свідчить, що на тілі педагогічної пасивності великої кількості сімей, їх морального і матеріального зубожіння швидкими темпами зростає криміналізація неповнолітніх. За статистикою, до 15% учнів шкіл втягуються дорослими або своїми однолітками у протиправні дії, насамперед цьому піддаються важковиховувані. Особливо гостра зазначена проблема в містах, де нагромаджено великий грошовий капітал, водночас слабка молодіжна політика. Існуюча криміногенна ситуація, характер морально-правової оцінки окремих статей закону та вчинків висвітлили злочинну діяльність, що до недавнього минулого була в прихованому (латентному) стані. Передусім це стосу-ється поширення вживання наркогенних засобів, вимагання, проституції [16, 26].

За сучасних умов постає проблема сімей з активною аморальною спрямованістю. Поглиблення кризи сімей з низьким виховним потенціалом відбувається інтенсивно, цьому сприяє їх матеріальне розчарування. Багато проблем з вихованням постає в сім'ях з великими матеріальними достатками. Головна причина – моральна безоглядність у задоволенні потреб таких дітей, переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього деформується свідомість, психіка розвивається за нестійким типом акцентуації.

Класному керівникові слід усвідомлювати та запобігати виникненню важковиховуваності внаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це явище зумовлено відсутністю особистісного диференційованого підходу до таких учнів, споглядацьким ставленням до вад міжособистісних стосунків, браком педагогічного такту у значної кількості вчителів. Усе це певною мірою веде до появи другорічників, до пропусків занять, до опозиційних дій щодо виховних і навчальних заходів школи.

Характер взаємодії класного керівника і важковиховуваного учня залежить від особливостей профілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності, закономірності, комплексності педагогічних впливів на нього, схильний оцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природно викликає його протест, опозицію або роздратованість.

Соціометрична позиція важковиховуваного учня в колективі характеризується ізольованістю від позитивного оточення. Водночас наші дослідження стверджують: у випадку, коли важковиховуваний відрізняється психічно активним спрямуванням, його зв'язки в класі сталі і мають вагоміший вплив на поведінку учнів, ніж у позитивно оцінюваних осіб. Це значною мірою зумовлено тим, що у двох третин важковиховуваних учнів позитивніше оцінюється їх принадливі особистісні риси. Відповідно ступінь довіри до важковиховуваного учня дещо вищий, ніж до учня, що оцінюється позитивно (відповідно 43 і 32%). Важковиховуваність нерідко висвітлює факт більш раннього психологічного зростання учня. Так, близько двох третин важковиховуваних стверджують, що відчувають себе дорослішими, ніж вони є насправді. Важковиховувані учні критичніше ставляться до своїх якостей, усвідомлюють свої вади, адже водночас миряться з цим, не бачать шляхів їх позбутися. Маючи певні переваги у фізичному розвитку та вольовому настрої, активні важковиховувані користуються повагою однолітків. Спілкуючись поза школою зі старшими за віком, серед яких є такі, що вступають в конфлікт з законом або характеризують як криміногенні авторитети, важковиховувані учні також стають небезпечними. Важковиховувані більш згуртовані між собою, мають більш сталі міжособистісні контакти. Прогули занять важковиховуваними відзначають негативними наслідками. Як доводять дослідження, на відміну від педагогічно занедбаних важковиховувані мають яскраво визначену мотивацію прогулів занять: це потреба в розрядці, відсутність інтересу до навчання, знижений пізнавальний інтерес до змісту навчальної програми, конфліктні стосунки з педагогом, неприязнь до класного керівника, одноманітність і монотонність шкільного життя, відсутність зацікавленості у навчальному предметі, підготовка до уроків з інших предметів, підміна вчителя колегою, пропуски занять "за компанію", відсутність негативної оцінки прогулів з боку однокласників, намагання утвердити себе серед ровесників, прагнення займатись улюбленою справою замість уроків, заняття особистими справами; бажання подивитись цікавий фільм; сімейні обставини; збіг у часі з улюбленим позакласним заняттям; звичка до прогулів; поганий настрій; втома (як психологічний стан); лінощі; байдужість. Головне, що такий підліток усвідомлює свої вчинки, має відповідну до-своєї дії мотивацію і сталий механізм її вирішення. Тобто важковиховуваний виступає як носій опозиційних до існуючої системи навчально-виховного процесу якостей [17, 90].

Передусім важковиховуваний учень повинен реагувати на позитивні емоції. Тому класному керівникові слід авансувати позитивне ставлення до учнів молодшого підліткового віку. Необхідно справу особистісного ставлення до вчинків учня доповнювати такими ситуаціями, як: "організація успіху у навчанні", "включення в цікаву діяльність", при цьому важливо надавати йому можливість відчути особистісну відповідальність за свої дії, що в нього асоціюється з такими психічними якостями, як відчуття дорослості, самоствердження. На ці та подібні позитивні особливості характеру важковиховуваного учня має спиратись педагог при проведенні з ним корекційної роботи. В широкому плані вона полягає в роз'ясненні учневі його психічних особливостей, залученні до їх самоаналізу, спостереження за власними діями, їх результатами, подальшого осмислення та саморегулювання своєї поведінки. Це дозволить учням звести до мінімуму помилки у власних реакціях, діях, вчинках, виробити адекватний тип поведінки з однолітками та дорослими [17, 91].

Розділ 2. Специфіка, вікові особливості і причини виникнення відхилень у поведінці

2.1. Специфіка девіантної поведінки у підлітковому віці

Підлітків, чия поведінка відхиляється від прийнятих в суспільстві правил, норм поведінки, називають важкими або важковиховуваними. Під важковиховуваністю розуміється опір педагогічним впливам, який може бути зумовлений самими різноманітними причинами, пов'язаними із засвоєнням деяких соціальних програм, знань, навичок, вимог і норм в процесі цілеспрямованого навчання і виховання.

Важковиховуваність підлітка, недотримання ним норм і правил, встановлених в суспільстві, в науці розглядається через явище, яке називається девіація.

Девіація (відхилення) є