Утечі з будинку і бродяжництво – це прерогатива гіпертимного типу особистості. (Гіпертім – людина з немотививованно підвищеним настроєм.) Підлітки-гіпертими сприймають навколишній світ як засіб іспиту їхніх незвичайних здібностей, як полігон для прояву геройства. Спрага пригод, пристрасть до ризикованих підприємств, некритичність до невдач можуть привести до конфлікту з законом. У відносинах з однолітками гіпертими звичайно претендують на лідерські функції і, як правило, домагаються визнання, оскільки товариші цінують їхній оптимізм, рішучість, постійне прагнення до ризику. Як гіпертім відноситься до себе? Він зосереджений на уявленнях про те, яким може стати, якщо тільки захоче. Висока думка про себе, непомірні домагання як би блокують розвиток критичності; думки інших людей знецінюються. Тому внутрішніх переживань через свої недоліки, негативних індивідуальних особливостей не виникає. Така внутрішня безконфліктність перешкоджає подоланню дисгармонії в розвитку особистості.

Небезпечні порушення поводження, що зустрічаються в дітей з дисгармонійним розвитком особистості, – приступи невтримної люті з цинічною лайкою, жорстокими бійками, байдужністю до слабості і безпорадності супротивника. Підлітки так званого збудливого (епілептоїдного) типу особистості схильні до сексуальних ексцесів, статевих перверзій, алкоголізації "до відключення". Навколишній світ такий підліток сприймає похмуро, як джерело неприємних змін, непотрібних конфліктів. Відношення до людей залежить від того, оцінює він конкретної людини як сильну чи слабку особистість. Перед сильними підлещується, з ровесниками тримається зухвало, охоче створює компанію зі слабких, у якій підтримує свій авторитет на почутті страху. Нерідко захоплюється азартними іграми, у погоні за виграшем утрачає контроль над собою. Відношення до себе суперечливо. З одного боку, бачить себе сильним, справедливим, безстрашним, з іншого боку – постійно чимось незадоволений, розсерджений. Внутрішнє неприйняття всяких несподіванок, прагнення до стабільності, стереотипності сполучаються з затяжними і бурхливими зовнішніми конфліктами. [24, 32]

Щоб правильно поставити педагогічний діагноз, виявити характерні для кожного типу дисгармонійного особистісного розвитку особливості, педагогу необхідно всебічно проаналізувати поводження учня в різних сферах його взаємодії з навколишніми, вивчити індивідуальну історію його становлення. Для цього потрібно або звертатися по допомогу в психологічну консультацію, або організувати педагогічний консиліум для аналізу залежності порушень поводження даного підлітка від його індивідуально-психологічних особливостей.

Крім традиційних виховних прийомів, учителі-новатори застосовують методи активного психологічного впливу: групові дискусії, ситуаційно-рольові ігри, міжособистісний тренінг, пантомімічні ігри, терапевтичні монологи й ін. Школа володіє величезної відбудовний силоміць, яку треба цілеспрямовано використовувати при профілактиці і корекції порушень у поводженні учнів.

Вікові й індивідуальні особливості дисгармонійного розвитку особистості звичайно тісно взаємозалежні. Так називані "вікові симптоми", що відбивають перекручені і перебільшені прояви нормального вікового розвитку, неминуче накладають відбиток на сам процес становлення особистості, викликаючи своєрідні чи затримки дисгармонії. З іншого боку, властиві кожній дитині індивідуально-типологічні особливості, специфічні характерологічні властивості впливають на переживання ними типових вікових криз.

Для розуміння шляхів і форм керування процесом гармонічного розвитку особистості необхідно цілеспрямовано вивчати індивідуальні варіанти проходження дитиною послідовних вікових етапів, подолання їм криз, особливості переходу від одного вікового етапу до іншого. Своєрідна чутливість учня, що знаходиться на тій чи іншій віковій стадії, його підвищена сприйнятливість до визначених впливів, несприятливих впливів жадають від дорослих своєчасної діагностики причин виникаючих порушень поводження, уміння підібрати ефективні профілактичні і корекційні педагогічні прийоми, змінить стиль спілкування, форми взаємодії.

Розділ 3. Педагогічна занедбаність і шляхи її запобігання

Педагогічна занедбаність – серйозна перешкода у здійсненні загальної середньої освіти, реалізації ідей безперервної освіти, вона ускладнює навчально-виховний процес, заважає нормальній роботі школи. Це й спонукає теоретиків і практиків глибоко розбиратися в цій проблемі, розкривати причини, намітити шляхи запобігання і подолання її. Не для всіх учнів соціальна ситуація складається благополучно, що й сприяє "педагогічній занедбаності", яка в багатьох випадках визначається суто педагогічними причинами, що пов'язані з порушеннями нормального виховного процесу. "Педагогічна занедбаність - це відхилення від норм у поведінці і навчальній діяльності дитини, що зумовлене недоліками виховання" [17, 19].

Педагогічне занедбані школярі – це, як правило, фізично і психічно здорові діти, що мають певні відхилення в свідомості і поведінці, які зумовлені виховними причинами і носять стійкий характер. Вони являють значні труднощі з педагогічної точки зору. "Трудність" цих школярів проявляється насамперед в неуспішності, другорічництві, недисциплінованості, можливих порушеннях моральних норм і навіть правопорушеннях.

В.А. Крутецький вказує, що визначення "важкий школяр" не є негативною характеристикою, не вміщує в собі засудження або догани. "Важкий" – не означає "поганий", "зіпсований", "нездатний" або тим більше "безнадійний". "Важкий" – це такий школяр, який потребує особливого ставлення, пильної уваги, виховання з боку педагогів і учнівського колективу, до нього потрібен індивідуальний підхід у вихованні [17, 19].

Педагогічне занедбаних учнів відрізняє низький рівень самостійності (у навчанні, праці, самообслуговуванні), негативізм (коли береться під сумнів будь-яка думка дорослих, відкидається будь-який їх вплив, спостерігається необ-ґрунтована протидія дорослим), відсутність рішучості (вміння і звичка своєчасно приймати у складних обставинах зважені рішення і неухильно переходити до їх виконання), невміння контролювати свою поведінку, володіти собою, утримуватися від дій, які усвідомлюються як непотрібні або шкідливі, низький рівень дисциплінованості (невміння підкоряти свої бажання інтересам колективу, вимогам суспільства, неслухняність, пустощі), боягузтво, малодушність [17, 19].

Як бачимо, вказані особливості педагогічно занедбаних дітей значні, вони повинні враховуватись у навчально-виховному процесі і найчастіше виникають унаслідок педагогічних помилок і прорахунків у діяльності школи. Ось деякі приклади.

Розумова праця, як свідчить досвід, потребує значних вольових зусиль учнів. Для педагогічно