занедбаних школярів, які не вміють систематично працювати, ця праця стає непосильною. Причин тут багато, а головними є непідготовленість дітей до систематичних занять, непосидючість, недостатня увага деяких учителів до здібностей учнів. Нині багато батьків, дошкільні дитячі установи ефективно готують дітей до розумової праці в першому класі. Діти, що прийшли до школи з дитячих садків, уміють читати, писати, знають пісні, казки, вірші. Вони в більшості відразу ж вливаються в життя класних колективів, життєрадісні, намагаються допомогти вчителеві. За нашими даними, 47,2 % учнів відрізняються саме такими якостями. Вчителі відмічають, що підготовлені діти охоче вчаться. Успіхи у навчанні дають можливість їм посісти відповідне місце в дитячому колективі.
Діти, що прийшли до школи без підготовки (52,8 %), зазначені вище якості мали в меншій мірі. Згодом учителі про них говорили, що вони в дитячих колективах почувають себе невпевнено, пасивні, неохоче виконують домашні завдання, відмовляються від громадських доручень тощо. Прикладом може бути Сергій К. В його характеристиці записано: "На уроках поводиться тихо, працює повільно, увага нестійка, активністю не відрізняється, до кінця року успішність значно знизилась, домашні завдання виконує недобросовісно, пропускає без поважних причин уроки, ніколи не буває відвертим, багато часу проводить на вулиці, дуже запустив заняття, практично став "важким":
У старших класах багато таких учнів відрізнялись не лише неуспішністю, а й стали "важкими", деякі були взяті на облік інспекціями у справах неповнолітніх. У характеристиках зазначалось, що вони не хочуть учитися, порушують дисципліну на уроках, вийшли з-під впливу батьків, деякі помічені в крадіжках.
Перший рік навчання має велике значення для учня. В цей час у нього формується ставлення до школи, своїх обов'язків, закладаються основи таких якостей, як відповідальність, акуратність, організованість. Розвиткові цих якостей, як твердить Л.В. Благонадєждіна, сприяє вимога систематичного виконання дитиною своїх обов'язків [17, 21].
Іноді заважають адаптуватися до школи суб'єктивні дані дитини. Зокрема, це погане мовлення, недорікуватість. Наприклад, Михайло В. учився з першого класу будь-як, хоча навчання давалось йому легко. Вчителька відмічала, що мовлення хлопця вкрай примітивне, свої думки він виражав простими, уривчастими реченнями, до навколишньої дійсності, товаришів ставився пасивно. Не краще він навчався і в старших класах, хоч здібності до розумової праці в нього були. Спостерігаючи за ним, педагоги помічали, що після пояснення нового матеріалу він активно брав участь у закріпленні, відповідав на запитання, особливо на уроках з математики. Відчувалось, що хлопець має здібності мислити. Крім того, у нього було багато позитивних якостей: сміливий, не любить брехати, дорожить дружбою, проте невпевнене положення в дитячому колективі зробило його пасивним. При покараннях не чинив опору, легко давав слово виправитись, але продовжував порушувати дисципліну.
Разом з тим було встановлено, що вчителі та класний керівник Михайла майже не заохочували, хлопцю своєчасно не допомогли виправити дефекти мовлення, проте покарання до нього застосовували досить часто. Він почав сприймати їх байдуже, уходив з уроків, вільний час проводив на вулиці в колі старших "друзів", порушував дисципліну в школі і громадських місцях.
Отже, розвиток мовлення учнів – складний і відповідальний процес, що потребує значних зусиль. Недостатня увага до мовлення педагогічно занедбаних учнів спричинює до негативних наслідків.
До педагогічної занедбаності призводить також неврахування вікових особливостей учнів. У практиці нерідко спостерігається, що переростки в класних колективах відрізняються фізичною силою, зростом, грубістю тощо. Наприклад, Петро X. прийшов до школи в 9 років. Умови, в яких він виховувався, були задовільними. Хлопець фізично і розумово був добре розвиненим. Проте у навчанні почав відставати з першого класу. Визначальною причиною цього явища було неправильне ставлення матері до сина. Вона мало уваги приділяла його вихованню. Батько був військовим, служив за кордоном. Маючи багато вільного часу, Петро проводив його в колі "друзів". Учитись не хотів, казав, що йому нецікаво сидіти на уроках, бо він нічого не розуміє. Проте зробити над собою зусилля, зосередитись, намагаючись зрозуміти що-небудь, не хотів. На оцінки не звертав ніякої уваги. В класі тримався відокремлено, відчуваючи себе сильним і сміливим, намагався бути ватажком, лідером, але однокласники його не визнавали, вважаючи грубим та дурним. Одночасно у нього були такі позитивні якості, як чесність, акуратність, до того ж мав незвичайну схильність до малювання. Його роботи експонувались на обласних та республіканських виставках. Крім того, хлопець любив спорт, захоплювався технікою. Маючи значні можливості зробити Петра хорошим учнем, захистити його від впливу поганої компанії, школа пішла по шляху найменшого опору, виключила його як нездатного до навчання.
Педагогічній занедбаності школярів значною мірою сприяє безконтрольність з боку батьків, відсутність належної допомоги, непродумані, а іноді й антипедагогічні засоби впливу – грубі нотації, догани, обговорення на класних зборах, педагогічних радах, засіданнях батьківських комітетів, що призводить до озлобленості підлітків, укріплення небажання вчитись, робити все на зло. Сюди ж слід віднести і неприязнь деяких учителів до таких учнів, негативний вплив неформальної групи, окремих "друзів", які раніше кинули школу з таких же причин, невміння батьків прищепити любов до навчання.
Узагальнюючи ці недоліки в діяльності педагогічних колективів, слід вважати неприпустимим прагнення школи будь-якими шляхами позбавитись занедбаних учнів. Тут слід згадати висловлювання А.С. Макаренка, який підкреслював значення освіти для підлітків, указував, що це питання дуже важливе, бо невдачі в школі, погане ставлення вчителів і однолітків знижує настрій і життєвий тонус учня, невдачі в школі стають початком систематичної брехні дітей в найрізноманітніших формах [17,