Реферат на тему:
Виховання як соціальний процес: особливості сучасних трансформаційних змін
Виховання — складна, нелінійна й багато в чому не визначена імовірнісна система, що відповідно вимагає багатоаспектного й багатовимірного підходу до її аналізу і проектування. Вияв-лення, визначення і кваліфікація суті кожної складової цієї систе-ми, її місця в організації всього педагогічного процесу є надзви-чайно складними завданнями, які не можна розв'язати, власне, пе-дагогічними засобами. Теорія і практика виховання постійно сти-каються з проблемою співвідношення реальності («буття») з ви-ховними завданнями, з виховними ідеалами, устремліннями. Ви-ховний процес тісно пов'язаний із станом суспільства, він спи-рається на реальність, рівень освіченості, умови, в яких живуть суспільство й конкретна дитина.
Спробуємо висвітлити зазначену реальність, яка є живильним середовищем для розвитку й розбудови виховних ідей і концепцій. Тим більше, що процеси, які відбуваються сьогодні в Україні, — економічні, політичні, ідеологічні, культурологічні — мають швид-коплинний, змінюваний характер. У сучасному ідеологічному про-сторі України постійно стикаються інтереси, цінності певних полі-тичних і владних, провладних і опозиційних структур та угрупу-вань, які мають характер протистояння та відкритої боротьби. У такі процеси втягуються якнайширші верстви населення, і серед них молодь. Це перший аспект трансформаційних змін, що відбу-ваються в суспільстві.
Другим аспектом є зміни в світовому та загальноєвропейсько-му просторі, що також мають тенденцію до багатовимірності: тут стрімко змінюються суспільний напрям діяльності, ринок праці, розширюються комунікації та інформаційне поле, відбувається вільний рух людей і товарів, уніфікуються системи освіти. В су-часному світі багато економічних, соціальних і культурних явищ існують і розвиваються як мережеві, тобто такі, що об'єднуються між собою й ігнорують кордони, особливо політичні та адміністра-тивні.
Україна вже частково стала частиною глобалізаційних процесів, характерних для нинішніх реалій. Вони викликають у людства не лише оптимістичні, а й правомірно песимістичні погляди на такий напрям розвитку, який породжує розрив між людьми: багаті, як люди, так і держави, багатіють, а бідні — біднішають. Великі багатонаціональні і транснаціональні компанії значно сильніші за держави. В останній доповіді Програми розвитку ООН говориться про те, що багатство 200 найбагатших людей світу перевищує су-марний прибуток держав, де проживає 41світового населення (2,3 млрд людей). Цей стан екстраполюється на системи освіти та на процеси виховання.
Третій аспект, може, й найважливіший з усіх — це процес реформування й модернізації на-ціональної освітньої системи, її модифікації та трансформації. Він тісно пов'язаний з перши-ми двома аспектами, але має й свої складові: зміна підходів до організації освітнього простору, розширення змістового напов-нення освіти, її об'єктивізація та варіативність, національна й загальногуманістічна спрямова-ність, підвищення ефективності та якості освіти, внесення ін-формаційно-комп'ютерної скла-дової, кореляція із загальноєв-ропейськими та світовими культурно-інформаційними проце-сами тощо.
Такими є сучасні аспекти становлення і розвитку вихов-них процесів. Адже все почи-нається спочатку не тільки з на-родженням дитини, а й з того, що ця дитина, підліток, юнак або дівчина приходить щоразу в оновлене і трансформоване су-спільство, в нові контексти, які передбачають нові підходи, нові завдання та їх розв'язання.
Подивимося, які ж конкретні трансформаційні зміни найбіль-ше впливають на загальновиховний контекст, і спробуємо з'я-сувати, які завдання стоять пе-ред нами і чи можемо ми щось зробити. Зазначимо при цьому, що в Україні трансформаційні зміни пов'язані передусім з роз-витком громадянського суспіль-ства як всеохоплюючого фено-мена, як показника і рушійної сили трансформаційних змін. Цей процес поставив перед нами досить гострі питання і пробле-ми, а саме:
1. Взаємовідносини процесів виховання і навчання. Через ра-дянську традицію, яка теоретич-но розмежовувала процеси на-вчання й виховання дітей, навіть організовувала дискусії щодо правомірності висунення тези «виховуюче навчання», ми до сьогодні розглядаємо дещо від-окремлено ці два процеси. Зви-чайно, не можна їх ототожню-вати, проте зараз важливо підхо-дити до модернізаційних змін з позицій єдиного цілісного педагогічного процесу. Такий підхід передбачає насамперед перехід від пріоритетної цінності само-го знання до підходу, що спи-рається на індивідуальний досвід дитини, на цій основі — до пошуку шляхів формування компетенцій для визначення, орієн-тації, стимулювання розвитку дитини.
Сьогодні в світі поширюють-ся нові характеристики знань: широта, універсальність, гнуч-кість, еволюційність, релевантність. Цим визначаються й характер їх інтерпретації, особливості оволодіння ними, у зв'язку з чим відбувається при-скорена відмова від успадкова-них канонів і правил, тобто роз-гляду знання як кінцевого ре-зультату процесу навчання і його певної абсолютної цінності. Які ж тенденції в освіті протистоять такому підходові? І що тоді має бути закладено в єдиний педа-гогічний процес? Це, на наш погляд, знання і компетенції щодо громадянського суспіль-ства, прав та обов'язків люди-ни, засад її діяльності. Попри різні організаційні підходи в різних державах щодо включен-ня цих знань до єдиного педа-гогічного процесу, єдиним ви-ступає положення про необхід-ність не лише введення відповід-них курсів до змісту освіти (громадянознавство та практичне право, які сьогодні мають тен-денцію до зникання із шкільно-го компонента нашої основної школи), а й насичення всього змісту освіти когнітивними умін-нями та компетеїшіями про пра-во і політику, мораль та їх роль у сучасному світі, про знан-ня сьогоднішнього світу і процедурні вміння застосовувати ці знання.
2. Інша проблема, тісно по-в'язана з попередньою, мета навчально-виховного процесу. Вона є і метою, і певним резуль-татом. Якої мети маємо досягти в результаті виховання? На що маємо спиратися у визначенні пріоритетів? Дуже часто ми, на-уковці, відштовхуємося в розбудові виховних концепцій, пара-дигм, технологій від власних уподобань, власних знань і пе-реконань. Звичайно, це дуже добре, але існують уже напра-цьовані загальноєвропейські та загальносвітові документи, під якими, до речі, поставила підпис і Україна, тобто ратифікувала їх. Вони мають виступати загально-теоретичними засадами наших виховних програм, концепцій, технологій, систем. Це насампе-ред Конституція України, Де-кларація і Конвенція про права дитини (1989, Україна, 1991), Всесвітня декларація про вижи-вання, захист і розвиток дітей. Проголошені там ідеї та прин-ципи мають принаймні врахо-вуватися при розробці відповід-ної проблематики. Це ідеї вихо-вання вільної й автономної осо-бистості, яка визнає й усвідом-лює свої права та обов'язки в суспільстві; ідеї рівності, свобо-ди, достоїнства, визнання осо-бистістю верховенства Закону; до цих положень сьогодні дода-ються ідеї підтримки культурних прав (насамперед мовних).
Нині міжнародна спільнота надає значно більшого значен-ня питанням формування обо-в'язків і відповідальності як но-вим моральним основам спіль-ного суспільного життя. А чи можемо ми назвати пошуки й дослідження саме в цих аспек-тах? Виховання толерантності поваги і врахування прав та сво-бод іншого, не схожого на тебе, ми відносимо до засад вихован-ня лише тоді, коли йдеться про поліетнічні угруповання, а не висувається загальнометодичним підходом. Але ж національ-не виховання в Україні, де на-ціональні меншини нині станов-лять 22всього населення, має обов'язково спиратися на ідеї виховання толерантності й полікультурності, якщо ми вважає-мо, що розбудовуємо грома-дянське суспільство і рухаємося до Європи.
3. Третя складова впливу трансформаційних змін на ви-ховний процес — це проблема взаємовідносин і взаємовпливів особистості й колективу (може-мо оперувати іншими терміна-ми: група, угруповання, спільно-та, громада, організація). Біль-шість зусиль, уваги та пошуків сьогодні спрямовується на осо-бистість, індивіда — його мож-ливості, здатності. І це цілком виправдано через табуювання цієї проблематики в попередні роки й кінець кінцем тому, шо саме особистість є суб'єктом життєдіяльності. Та ось ми вже понад 10 років розробляємо цю тематику, вишукуємо особистісно орієнтовані підходи навіть у глибокій давнині, але так і за-лишилися обабіч загальновизна-них у світі теорій розвитку осо-бистості (психоаналітична, біхевористська, екзистенціальна, гуманістична, когнітивна тощо), які не ввійшли до теоретико-методологічних засад науково-по-шукової діяльності.
Вивчаючи
