і опановуючи ці загальновизнані теорії розвитку особистості, нам конче потрібно проводити дослідження і буду-вати виховні системи, що спи-раються на співробітництво, участь, діалог і повагу, на колек-тивізм. Адже розвиток грома-дянського суспільства будуєть-ся як взаємодія суб'єктів. Воно складається не стільки з діяль-ності індивідів, скільки із взає-модії груп, об'єднань, закладів, органів місцевого самоврядуван-ня, інших суспільних громадсь-ких формувань. Це передбачає вивчення, дослідження і втілен-ня в життя програм (проектів, моделей) спільної життєдіяль-ності дітей та їх взаємодії. Тут у нагоді можуть стати сучасні фор-ми й методи організації дитячо-го та юнацького (молодіжного) руху, які в сьогоднішній Україні набувають великого значення. Але ми, науковці, маємо досить абстрактне уявлення про ці про-цеси, з одного боку, через їх за-критість, небажання співпрацю-вати, а з іншого — через кано-нічність наших підходів, через невідкритість до нових проблем, що постають у зв'язку з трансформаційними змінами. Але ж ми знаємо, що дуже бага-то дітей є членами асоціальних, маргінальних угруповань, які взагалі закриті для світу дорос-лих. І там вони залишаються наодинці із своїми далеко не дитячими проблемами.
4. Надзвичайно важливі і при-таманні саме нашому, українсь-кому суспільству, особливо в періоди його зрушень і змін, — виховання і духовність, вихован-ня і мораль. Сьогодні ми знову й знову підтверджуємо тезу про втрату попередніх ідеалів, про певний вакуум у царині моралі, духовності. Як видається, це було справедливим для кінця 80-х — середини 90-х років XX ст., пе-ріоду різкого розвінчання соці-алістичних цінностей та ідеалів, моральних орієнтирів, багато з яких були визнані (і справедли-во) міфологічними, штучно створеними. Але нині цей ваку-ум заповнений прищепленими мас-медіа дуже різними і дале-ко не кращими взірцями й ідеа-лами, більш прагматичними, технократично-утилітарними, а інколи й негативного спряму-вання.
Але потяг до духовних по-шуків, загальнолюдських і на-ціональних, гуманістичних ідей, кращих вітчизняних духовних традицій закладений у нашому генотипі, і ми наполегливо шу-каємо форми й методи впливу на дітей.
Нині гостро стоїть проблема виховання духовності й мораль-ності як світськості чи як долучення дитини до релігії, що в деяких науковців і практиків стає альфою і омегою всього ви-ховного процесу. Винесена на широкий загал, вона стає й час-тиною загальнополітичної дис-кусії. Ця проблема — долучення чи недолучення дитини до релігії, місця, форм та засобів цього долучення — зачіпає не лише освітян, а й політиків, ідеологів, представників релігії.
Проблема залишається, і її розв'язання, на наш погляд, по-лягає не в загостренні, поляризації прихильників одних і інших поглядів, а в пошуках шляхів її реалізації відповідно до Консти-туції, законів України про осві-ту, проголошених принципів дитиноцентризму в напрямі гармо-нізації, узгодженості, виваженості підходів на всіх рівнях навчаль-но-виховного процесу і його на-уково-методичного забезпечення, що передбачає повноцінне ви-світлення у ньому всіх основних цінностей і елементів культури (тобто науки, мистецтва, релігії тощо).
У той час, коли ми захоплює-мося дискусіями, що ж таке ду-ховність і моральність, і яке вони мають спрямування, серед мо-лоді від 16 до років значна частина тих, хто хотів би зали-шити Україну. Тільки 46ви-словлюють бажання залишити-ся її громадянами (Зеркало недели. 2002. — 24 июля. — С. ). За оцінками соціолога Є. Головахи, сьогодні в Україні спосте-рігається формування феноме-ну «аморальної більшості», яка не визнає чесність і порядність нормами соціальної поведінки, відмовляється від принципів за-гальнолюдської моралі, якщо вони не пов'язуються з особис-тим добробутом.
5. П'ята проблема, яка, ма-буть, перевершує всі останні й висувається на перше місце, — виховання й мас-медіа, в основ-ному телебачення та інформа-ційно-комп'ютерні системи. Це надзвичайно потужні засоби впливу на почуття, світосприй-няття й поведінку сучасної лю-дини. Нинішнє телебачення просто не може не вступати у взаємодію із системою мораль-них цінностей, що існує в суспільстві. Такий вплив часто є руйнівним і особливо щодо таких загальновизнаних етичних категорій і регуляторів поведін-ки, як сором і совість. Ще одна проблема — це телебачення і агресія, яка здатна виробляти в дітей звичку до жахів і байду-жість до страждань інших лю-дей, провокувати власну агре-сивність. До цього треба долучити й комп'ютерні ігри, Інтернет, вільні прогулянки підлітків його сайтами.
Як протистояти негативним тенденціям, до яких, до речі, ми дорослі вже призвичаїлися і більш спокійно, ніж кілька років тому, реагуємо на них. Звичай-но, можна продовжувати гово-рити (і цілком правомірно), що одна система освіти, сама педа-гогіка не може розв'язати цих проблем. Але давайте подивимо-ся на неї з іншого боку: чи мо-жемо ми назвати якісь психолого-педагогічні дослідження, при-свячені питанням виховання і впливу телебачення.
Звичайно, передусім у дано-му контексті необхідна наша (батьків, учителів, науковців) власна громадянська позиція, що включає в себе гостру реак-цію на кричущі факти засмічен-ня телебачення грубою порно-графією, насиллям, жахами. Але нам потрібні також і серйозні дослідження, які розкривали б механізми, шляхи й методи впливу на дитину засобів масо-вої інформації й телекомуні-кації, давали розуміння того, як діють новітні технології і які їх наслідки.
Згадаємо й ті колективні та особистісні форми дитячої діяльності, на яких ми самі ви-росли і які лежали в основі всьо-го виховного впливу, емоційно-чуттєвого сприйняття. Це тру-дова спрямованість, різні види творчості, книжки, душевна роз-мова, спілкування і багато інших видів діяльності, пов'язаних із процесом творення матеріально-го або духовного світу. У роз-глядуваному контексті (вплив мас-медіа) дитина перебуває в ситуації дозвілля, не пов'я-заного з процесом творення, діяль-ності, але яке інтенсивно погли-нає дитяче життя. І може, спра-ва не в автоматичному викори-станні комп'ютерів, телевізорів і інших атрибутів сучасної куль-тури, а в людині, у виховному процесі. І в цьому контексті не-обхідні методики, які з дитячо-го віку привчають дітей до самоконтролю при входженні в культурні комунікації. Тоді кож-на людина зможе свідомо оби-рати для себе продукти культур-ного обміну (Л. Березовчук, 2000). Інший бік проблеми, який прямо стосується педагогів і батьків, — конкретні кроки до заповнення дозвіллєвого часу традиційними для виховної практики формами й методами діяльності, причому продуктив-ного спрямування.
6. Наступна виховна пробле-ма, зумовлена трансформацій-ними змінами, — це проблема виховання й ринкових відносин, тобто життя в нових умовах, ча-сто непередбачуваних, кризових, загрозливих. Є достатньо аргу-ментів щодо того, шо найближ-чим часом ці зміни будуть про-відними чинниками формуван-ня суспільної моралі. Ми зараз не говоритимемо про ринкові відносини, але саме вони, їх пе-ребіг у нашій країні визначають стиль, рівень, спрямованість життя дорослих і їхніх дітей. Це питання — ринок і суспіль-ство — стоїть досить гостро не лише в країнах Східної Європи, а й у країнах Європейського Союзу, США у зв'язку з постій-ними трансформаціями. Західні дослідники погоджуються з те-зою про те, що поняття «мати роботу», «робота» стали складо-вою соціального наслідування. Ця тема торкається взаємовід-носин між державою, грома-дянським суспільством і рин-ком. Західні суспільства довго плекали й поширювали ідею про Державу загального добробуту. Ця ідея не справдилася. Нині криза соціального наслідування пояснюється як неуспіх цієї ідеї і пропонується прийняття кон-цепції «ринкового суспільства». Чи готові ми до досліджень ак-туальних питань цього контек-сту? Тобто контексту вихован-ня в ринкових умовах не як про-блему менеджменту, підготовки менеджерів, а формування в осо-бистості захисних, превентивних механізмів ставлення до ринко-вого суспільства, позиції активного втручання, особливо через добровільні асоціації, у викли-ки ринкового суспільства, «як відповіді на зміни, що відбува-ються в наших суспільствах і на недоліки наших політичних, економічних, соціальних і куль-турних структур» (Р. Вебер).
7. Хотілось би додати до оз-начених проблем проблему ви-ховання дітей у сім'ї. І ця вічна проблема сьогодні перебуває та-кож у контексті трансформа-ційних змін: змінюється статус, склад сім'ї, її функції, їх відоб-раження в мас-медіа тощо. Тоб-то виховання в сім'ї великою мірою сьогодні залежить від за-гальних соціальних контекстів, як і від безпосередніх умов жит-тя і розвитку дитини.
До дослідження процесів, що відбуваються в сім'ї, долучають-ся відносно автономні інститу-ції. Це й інститут сім'ї і молоді, який проводить велику роботу в даному