напрямі, і Академія пе-дагогічних наук України (її вне-сок досить скромний), і неуря-дові громадські організації, які дедалі більше займаються під-тримкою сім'ї і дитини. Консо-лідація зусиль у цьому напрямі життєво необхідна, особливо через закритість проблематики, специфіку її розгляду.
Ми зупинилися на ключових, на наш погляд, аспектах загальновиховного процесу, які виз-начаються сьогодні трансформа-ційними змінами. В їх структурі перебувають найважливіші ін-ституції соціалізації — сім'я, школа, дитяче середовище, за-соби масової комунікації та ін-формації, які не виступають єди-ною ієрархічною системою, їх вектор і міра впливу дедалі біль-ше автономізуються, як автономізується і зростаюча особис-тість. Зазначимо також, що чим вищий рівень функціональної організованості, тим сильніша потреба особистості в нефор-мальних, нерегламентованих стосунках. Індивідуально-емо-ційні потяги дитини виходять за рамки інструментально-органі-зованих. Тобто, крім соціальних, економічних, культурологічних трансформаційних змін, що відбуваються в Україні і висту-пають як об'єктивні щодо став-лення до виховного процесу, в самому вихованні існують по-стійні трансформації суб'єкта виховного процесу, які мають, крім наявних, усвідомлених пе-дагогами змін, свої латентні, неусвідомлені, стихійні, що ста-новлять неабияку складову загальновиховного процесу.
Отже, повертаємося до дум-ки про те, що виховання сьо-годні — це процес з дуже багать-ма невідомими й цього невідо-мого з кожним днем стає більше й більше; ми діємо великою мірою вірогідності. І оскільки існує така велика різно-манітність умов і учасників загальновиховного процесу, при визначенні й прийнятті суспіль-ством мети виховання кожен учитель, педагог, науковець ма-ють знайти свою стежку, що веде до виховання громадянина від-критого суспільства. Адже це су-спільство не можна побудува-ти — його можна виростити в собі, в своїх дітях, сформував-ши творче, критичне мислення. Бо особистість, здатна до судження, аналізу, творчос-ті, — перспектива й мета всієї соціальної, освітньої, правової політики — основна передумо-ва розширеної форми демократії (Ю. Габермас).
І тут нам у нагоді стануть чис-ленні прояви педагогічної твор-чості керівників шкіл, учителів, педагогів-практиків, які колек-тивно і самостійно розробляють системи, проекти, концепції роз-витку виховання в конкретній школі, позашкільному закладі тощо. Вони більш чітко й адек-ватно реагують на виклики часу, бо мають справу з конкретними дітьми, конкретними умовами, в конкретних регіонах. Методом пошуку, проб і помилок визна-чають інструменти засвоєння все нових і нових контекстів педаго-гічної дійсності.
В освітньому просторі Украї-ни має місце широкий діапазон різних підходів до процесу вихо-вання, що аргументуються змі-ною сьогоднішніх контекстів і новими виховними ситуаціями. До знаних імен М. Гузика, М. Чумарної, П. Лосюка, В. Хайруліної, А. Сологуба слід додати й багато імен творчих директорів та вчителів, які ініціюють і впровад-жують цікаві ідеї.
На виховному полі України присутній і ініційований гро-мадськими та недержавними організаціями досвід впровад-ження новітніх технологій під-тримки дитинства, корекції та стимулювання діяльності, що практично випадає з поля зору академічної науки.
Поєднання зусиль, допомога науковців у теоретичному об-грунтуванні, більш життєва й практична спрямованість наших академічних пошуків, намаган-ня знайти (спираючись на прак-тику) відповіді на виклики ча-су — такий плідний шлях у важ-кому, багатогранному процесі — процесі виховання майбутніх і сьогоднішніх громадян України.