Реферат на тему:

Використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі

План

1. Дидактична гра як метод підвищення ефективності навчального процесу.

2. Дидактична гра на уроці історії як система ігрових проблемно-пізнавальних завдань.

3. Дидактична гра на уроках історії у 6 класі.

1. Дидактична гра як метод підвищення ефективності навчального процесу

У сучасній методиці існують різні підходи до визначення дидактичного статусу учбових ігор. Одні дослідники відносять учбову гру до засобів навчання (Н.П.Анікеева, І.Р.Петрсон, П.І.Підкасистий), інші – до методів навчання (Л.Г.Семушина, Т.М.Сорокіна, С.А.Харченко), треті вважають гру формою навчання.

Ми подіялємо точку зору тих вчених, які вважають дидактичну гру методом навчання, і вважаємо за необхідне уточнити такий підхід. Сутність учбової гри як методу навчання проявляється насамперед у можливостях реалізації мети навчання, досягнення реальних результатів: знань, умінь і навичок, опанування досвідом творчої діяльності.

Найбільш сильною методичною стороною дидактичної гри є використання її під час повторення, узагальнення і систематизації вивченого учбового матеріалу. Це положення в цілому і прийнято при розробці і використанні дидактичних ігор на уроках історії.

Методологічною основою процесу створення і використання учбових ігор є праці дидактів М.В.Кларін, Б.Д.Ельконіна, Л.С.Виготського, Е.А.Аркіні, Д.В.Мендеріцької та інших. Це дало змогу вичленити у дидактичному плані три взаємозв`язані її сторони: ігровий стан, ігрове спілкування і власне ігрову навчально-педагогічну діяльність.

Ігровий стан – це ознака, що характеризує специфічне, емоційне відношення учнів до запропонованої вчителем ігрової навчальної діяльності. Це складний психолого-педагогічний феномен учбово-емоційного стану учнів. Уміння викликати у школярів бажання брати участь у дидактичній грі і педагогічно грамотно управляти динамікою психологічного стану учнів на уроці історії входить у число найбільш важливих аспектів діяльності вчителя.

Ігрове спілкування як складова частина учбової гри також належить до важливих її складових, адже в процесі учбового спілкування відбувається розв`язання проблемних і пізнавальних завдань, з яких, власне, і складається дидактична гра. І, нарешті, ігрова навчально-педагогічна діяльність, під якою ми розуміємо сам процес учбової гри, активне співробітництво вчителя і учнів. Вона породжується специфічною сумою пізнавальних і психологічних потреб (грати цікаво, сам по собі інтерес до гри як до захоплюючої форми діяльності служить могутнім стимулом активного включення у пізнавальний процес, у пошук). Урок для учнів як традиційна, звична для них форма учбової діяльності, ніби припиняє свої існування, трансформується у щось захоплююче і цікаве. Традиційна його сутність перетворюється на ігрове спілкування та ігрову навчально-педагогічну діяльність. Учні отримують величезні можливості для творчості, активного навчального спілкування, узагальнення і систематизації учбового матеріалу, інтенсивного інтелектуального розвитку. Вчитель же, не втрачаючи своєї традиційної ролі на уроці, разом з тим перетворюється в організатора гри, консультанта-порадника, арбітра. Це, безумовно, ставить принципово нові, підвищені вимоги до рівня професійного мислення вчителя історії, гуманізує його взаємовідносини з учнями, сприяє створенню атмосфери націленості на інтенсивну навчально-ігрову роботу. Дидактична гра вимагає від вчителя значної інтелектуально-емоційної напруги, динамізму, мобілізації особистісного творчого потенціалу, необхідності створення власної технології організації і проведення учбових ігор. Особливо важливо навчитись вписувати систему дидактичниї ігор в структуру традиційних уроків, дотримуватись учбової програми. У цьому контексті студентам бажано детально познайомитись з роботою Поліщука Ю.Й. “Використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі”. – Теронопіль, 1998, у якій здійснено зазначену спробу.

Спільна навчально-ігрова діяльність педагога і учнів є за своєю сутністю творчою діяльністю, для якої характерні: значна емоційна піднесеність, стійкий пізнавальний інтерес, висока інтенсивність засвоєння знань.

Дидактична гра, якщо вона детально продумана і добре організована, завжди цікава, захоплююча як для учнів, так і для вчителя, надає їм можливість для певного випробування себе, своїх можливостей, стимулює до подолання тих чи інших навчальних труднощів. Їхнє долання сприймається учнями як особистий успіх і, навіть, як відкриття своїх творчих, пізнавальних можливостей.

Поки ми не можемо навчати кожного школяра за індивідуальним учбовим планом кроком у цьому напрямку могло б бути врахування групових інтересів і можливостей учнів, забезпечення кожній групі оптимального темпу просування у засвоєнні знань, формування умінь і навиків. Саме в цьому і полягає сутність використання дидактичних ігор як ефективного засобу інтенсифікації учбового процесу, невикористаного резерву активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії.

Застосування дидактичних ігор у процесі навчання історії дозволяє зосередитися на головному – на конкретному учню. Особистісний підхід до кожного школяра – одна із провідних ідей використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі, що визнає за учнем активного суб`єкта, учасника і творця навчально-виховного процесу, партнера на уроці.

Аналіз застосування дидактичних ігор на уроках історії переконують, що в процесі їх використання на уроках в учнів розвиваються і формуються такі якості, як самостійність, ініціативність, творчість, упевненість у своїх силах, інтерес до історії, дослідницько-пошуковий стиль роботи на уроці, культура учбової праці.

Аналізуючи ефект використання учбових ігор можна говорити про наявність дії на учнів загально-педагогічного ефекту, до якого входять одночасно виховний, загальноосвітній і соціально-психологічний моменти, уміння формувати творчі міжособистісні взаємовідносини в групі, засвоювати норми культури спілкування. крім цього в учнів формується самостійна точка зору і вміння включатися в різні види діяльності, здатність переносити нові, набуті в ході дидактичних ігор уміння і навики з ігрової у звичайну, традиційну структуру уроків.

При плануванні дидактичної гри важливим є чітка постановка мети і правил гри, моделювання її результатів. Вчителю необхідно визначити конкретні завдання і способи їхнього вирішення, шляхи досягнення конкретних результатів. Крім цього він повинен продумати специфіку і зміст