її членів. В єдиний стимулюючий потік сплавляються інтерес до гри, бажання грати, отримувати від ігрового змагання задоволення, з усвідомленим бажанням вчитися, з необхідністю серйозної навчальної роботи, з інтересом до вивчення історії. Навчальна праці, доведена до вищої мірі інтенсивності, ніби кудись щезає, поступаючись місцем захоплюючим ігровим заняттям. Та в дійсності навчальна робота на уроці нікуди не дівається, навпаки її ефективність багаторазово зростає. “Слабкі” і “середні” учні ніби забувають, що вони знаходяться на уроці, що вони опрацьовують навчальний матеріал, а не грають у гру, напружено працюють з тим самим учбовим матеріалом, який на звичайному уроці не завжди викликає у них інтерес і бажання працювати. У ще більшій мірі це стосується домашніх завдань.
Результати гри оцінюються в балах ( від 1 до 12). Перемагає та команда, яка набрала найбільше балів. Що ж стосується окремих учнів, то кожен з них отримує бали індивідуально.
2. Дидактична гра на уроці історії як система ігрових проблемно-пізнавальних завдань
У сучасній науці доведено, що в процесі викладання історії в школі використання проблемно-пізнавальних завдань є чи не найголовнішим чинником підвищення пізнавальної активності і самостійності учнів, служать базовою основою для перебудови всієї системи викладання історії в школі.
Аналізуючи практику застосування дидактичних ігор на уроках історії ми дійшли висновку, що найбільший ефект вони дають у тому разі, коли вони побудовані як система ігрових проблемно-пізнавальних завдань.
Уже перші спроби системного застосування у навчанні історії дидактичниї ігор поставили перед нами завдання: як навчити учнів під час розв`язання ігрових проблемно-пізнавальних завдань способам самостійного пошуку шляхів ефективного вирішення поставлених завдань; як розвинути і сформувати уміння своєчасно помічати і виправляти свої помилки, критично перевіряти власні погляди.
Значення ігрових проблемно-пізнавальних завдань як структурної основи дидактичних ігор полягає в тому, що а) їх розв`язання завжди приводить до систематизації, узагальнення і закріплення вивченого учбового матеріалу; б) масштаб постановки ігрового проблемно-пізнавального завдання детермінує рівень дидактичної гри, чим складнішим є ігрове проблемно-пізнавальне завдання, тим ефективнішим є його дидактичний вплив на формування пізнавальної активності і самостійності учнів; в) навчально-ігрова діяльність активізує проблемно-пізнавальну спрямованість учнів на пізнання нового.
Використання проблемно-пізнавальних завдань допомагає також створенню навчально-ігрової перспективи. Ігрове перспективне проблемно-пізнавальне завдання, тобто завдання найбільш загальне для ряду часткових завдань, дозволяє, по-перше, визначити перспективну навчально-ігрову мету; по-друге, створити проблемну ситуацію, тобто забезпечити усвідомлення і прийняття цієї мети.
У працях Ю.К.Бабанського, Н.М.Звєрєвої, Е.Г.Мінгазова та інших науковців наголошується на доцільності використання “перспективних”, “випереджаючих” проблемно-пізнавальних завдань, які розв`язуються не на одному, а на кількох уроках. У завданні, як складовому елементі учбової гри, повинна бути умова у вигляді вихідних даних, і питання, що фіксують шукане. Умова і питання співвідносні і зв`язані між собою таким чином: вони містять протиріччя, утворюють проблему, вказують напрям пошуку, що сприяє зняттю протиріч в ході правильного вирішення завдання. Ігрове проблемно-пізнавальне завдання – це такий різновид знань, який усвідомлюється учнями як “незнання про знання” і викликає потребу в пошуку нових знань або засобів їхнього здобування. Проблема, що закладена в ігровому проблемно-пізнавальному завданні, містить в собі протиріччя, вирішення котрого вимагає від школяра відповідних теоретичних знань і практичних дій, осмислення історичних подій і фактів, творчої і оціночної діяльності. Проте недостатня розробленість технології використання дидактичних ігор гальмує їхнє активне застосування. У практиці зазначеної діяльності нерозробленість технології використання ігрових проблемно-пізнавальних завдань виявляється в: а) надто обмеженому включенні в учбовий процес ігрових проблемно-пізнавальних завдань; б) безсистемності застосування ігрових проблемно-пізнавальних завдань; в) ігноруванні значення мети, цілезастосування, перспективності навчально-ігрової діяльності для організації учбово-виховного процесу. Це перетворює проблему дидактичних ігор у значуще методичне явище, ставить на порядок денний завдання науково-методичної розробки механізму застосування дидактичних ігор як системи ігрових проблемно-пізнавальних завдань.
У процесі роботи над даною проблематикою були поставлені і сформульовані її перспективи: якщо в ході організації навчально-ігрової діяльності учнів використовувати систему взаємозв`язаних супідрядних ігрових проблемно-пізнавальних завдань, які виконують функції систематизації, узагальнення і закріплення вивченого навчального матеріалу і дозволяють створити на їх базі дидактичні ігри, то завдяки цьому можна досягти значного посилення перспективності у навчанні історії, формування більш стійкого навчально-пізнавального мотиву, більш виразного прояву освітньої, виховної і розвивальної функцій як специфічних функцій проблемно-пізнавальних завдань, і в кінцевому підсумку – ефективного комплексного формування і розвитку всіх структурних компонентів навчально-ігрової діяльності.
На нашу думку результати навчальної діяльності, рівень сформованості в ході навчально-ігрової діяльності пізнавальної активності і самостійності учнів прямо залежить від того як вона організована. Розв`язання ігрових проблемно-пізнавальних завдань включає в себе уміння ставити пізнавальну мету, висувати і обґрунтовувати гіпотези, визначати шляхи і способи досягнення навчально-ігрової мети дидактичної гри, уміння співвідносити одержані проміжні результати з моделлю бажаного, тобто з кінцевим результатом, який прогнозується. Отже, щоб сформувати на уроках історії прагнення до пізнавальної активності і самостійності, навчально-ігрова діяльність повинна організовуватись так, щоб учні систематично включались в процес розв`язання ігрових проблемно-пізнавальних завдань.
Крім того, навчально-ігрова діяльність, яка сприяє успішному засвоєнню знань і формуванню пізнавальних умінь і навиків, має організовуватись на прогностичних засадах. Здійсненню такої організації максимально сприяє використання ігрових перспективних проблемно-пізнавальних завдань. Застосування останніх дозволяє враховувати психолого-педагогічні закономірності процесу формування пізнавальної активності і самостійності учнів, а також забезпечити комплексне оформлення всіх її структурних елементів. Крім того, ігрові перспективні проблемно-пізнавальні завдання можуть охоплювати різний за обсягом навчальний матеріал, тобто відрізнятися рівнем перспективності, також можна варіювати способи постановки цих завдань і способи діяльності