Використання лінгвістичних ігор на уроках рідної мови у 6-му класі

курсова робота з педагогіки

ЗМІСТ

1. Вступ

Актуальність теми дослідження. Освітні системи в будь-якій країні світу повинні сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Незадоволення багатьох країн результатами системи шкільної освіти сьогодні призвело до необхідності її реформування. Для цього важливо було розробити стратегічний напрям розвитку загальної середньої освіти на перспективу. Визначення стратегічного напряму розвитку світових освітніх систем хвилює практично все світове суспільство. Головною є проблема визначення пріоритетів освіти та її реформування. На запитання: "Чого ви очікуєте від школи?" роботодавці, бізнесмени, політичні діячі, керівники шкіл та вчителі відповідають: "Треба виховувати дитину, яка вміє спочатку самостійно вчитись, а потім самостійно та творчо працювати і жити". В школі учень повинен навчитися, в першу чергу, самостійно формувати мету та шляхи її досягнення. Цього досягти значно важче, ніж навчити читати, писати та лічити.

Результати численних вітчизняних досліджень свідчать про те, що школярі погано володіють методологічними та економічними знаннями. Більш високий рівень знань вони виявляють, оволодіваючи фактологічним матеріалом, уміють відтворювати знання та застосовувати їх у знайомій ситуації. Нетрадиційна постановка питання значно знижує результативність відповідей учнів. Щодо вміння інтегрувати ці знання та застосовувати їх для одержання нових знань і з'ясування явищ, які відбуваються у навколишньому світі, то тут результати наших школярів були значно нижчими.

Таким чином, головний стратегічний напрям розвитку світової та вітчизняної системи освіти лежить в площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу.

В умовах цієї парадигми освіти вчитель найчастіше виступає в ролі організатора всіх видів діяльності учня як компетентний консультант і помічник. Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та умінь школярів, а на діагностику їх діяльності та розвитку. Це значно складніше, ніж традиційна освіта.

Не останнє місце у цьому процесі займають пізнавальні ігри, зокрема, співвідносно з темою дослідження курсової роботи, лінгвістичні ігри. Це і зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

1.1. Критичний огляд літератури

Оскільки дана тема, враховуючи зміни в освітньої парадигми в нашій країні, є практично новою, то цей фактор найбільше вплинув на вибір теми дослідження.

Досліджуючи матеріали, які пропонуються в бібліотеках, автор майже не знайшов спеціалізованих досліджень проблем Використання лінгвістичних ігор на уроках рідної мови у 6-му класі. Враховуючи таку ситуацію, можна зробити висновок про низьку степінь розробки даної теми в науковій літературі.

Слід відмітити, що основними дослідженнями, на які спирається автор в курсовій роботі є теоретичні розробки О. Біляєва, А. Гуревича, Т. Дрозд, С.Єрмоленка, M. Пентилюка, А. Стріхи та ін.

Отже, основою для написання роботи стало практичне вивчення застосування лінгвістичних ігор на уроках рідної мови у 6-му класі, а також декількох публікацій періодичних виданнях.

1.2. Мета і завдання курсової роботи

Метою курсової роботи є дослідження можливостей використання лінгвістичних ігор на уроках рідної мови у 6-му класі.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1) дослідити суть та значення пізнавальних ігор в педагогіці;

2) охарактеризувати можливості застосування лінгвістичних ігор на уроках мови в 6-му класі. У рамках цього завдання:

а) дослідити значення колективізму в сучасних школах;

б) висвітлити основні теоретичні засади проведення колективної лінгвістичної гри;

в) обґрунтувати організаційні питання проведення лінгвістичної колективної гри на уроці української мови у шостому класі;

г) описати хід колективного уроку-гри;

3) навести зразки лінгвістичних ігор для проведення уроків мови у 6-му класі.

2. Використання лінгвістичних ігор на уроках рідної мови у 6-му класі

2.1. Гра серед методів формування пізнавальних інтересів учнів

Методи формування пізнавальних інтересів учнів викликають позитивні дії та настрій – образність, цікавість, здивування, моральні переживання.

Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи є:

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає учнів до самовдосконалення.

Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового матеріалу. Це викликає в учнів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ.

Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей [20].

Метод створення відчуття успіху в навчанні. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.

Діяльність дитини є чинником розвитку її особистості. Здійснюючи фізичні, інтелектуальні, духовні зусилля, вона вправляється в різних видах діяльності, розвиває здібності, набуває досвіду і навичок. Проте чинником розвитку особистості стає не стільки здійснення трудових операцій, скільки одержуваний результат, пережитий як досягнення, успіх. Саме усвідомлення особистих індивідуальних досягнень, оцінюване вчителем як удача, перемога над собою, є стимулами його подальшого розвитку