Не завершивши вищої освіти, він поселився у селі, на позичені гроші придбав поблизу Цюріха маєток Нейгоф, розраховуючи на прикладі зразково поставленого господарства у своєму маєтку навчити обездолених селян раціональним прийомам сільськогосподарської праці. Однак цей утопічний соціальний експеримент (1769-1774) скоро завершився крахом. Маєток розорився. Сільськогосподарські почини Песталоцці виявились невдалими. Багаторічні спостереження показали йому, що селяни займались як правило ще і прядінням. Їх необхідно було підготувати не тільки до сільськогосподарської праці, але і до роботи в найбільш поширеній у даному районі галузі мануфактурного виробництва, оскільки вони не могли вже, як раніше, заробляти собі на життя тільки сільськогосподарською працею.

У приміщенні розореного маєтку Песталоцці організував притулок для бідних і обездолених селянських дітей. У Нейгофі він здійснив свій всесвітньо відомий педагогічний експеримент (1774 1780 рр.). Практика промислових шкіл Швейцарії та інших європейських країн могла наштовхнути Песталоцці на думку про те, що заклад, у якому навчання дітей поєднується з виробничою працею, не тільки в стані існувати на основі самоокупності, але може навіть приносити певний дохід.

Педагогічний експеримент в Нейгофі складає невід’ємну частину загальної програми Песталоцці з покращення становища народу і долі селянських дітей. У Нейгофському притулку, що прийняв 37 дітей убогих селян (17 хлопчиків і 20 дівчаток) він вперше спробував втілити в життя свій ідеал школи, яка готує молоде покоління до життя, поєднуючи навчання з безпосередньою участю у виробничій праці.

Вихованці Нейгофського притулку працювали в сільському господарстві, прядильній і ткацькій майстернях (під керівництвом трьох кваліфікованих ткаль і трьох досвідчених прядильниць). Песталоцці вважав неможливим обмежувати завданням школи тільки підготовкою дітей до сільськогосподарської праці. Він вважав, що виховання має бути пристосованим до змінених обставин, готувати дітей народу до діяльності в різних галузях промисловості. Й.Г.Песталоцці ставив перед “Установою для бідних” великі виховні завдання: розвивати фізичні і духовні сили, зміцнювати здоров’я, вчити мислити, виробляти працелюбність, формувати повагу до людської гідності і т.д.

Спостерігаючи за працею дітей у своєму виховному закладі, він прийшов до висновку, що сама по собі праця, що виконується, є педагогічно нейтральною. Головну роль відіграє виховний вплив особистості педагога.

За своїми педагогічними результатами нейгофський досвід був позитивний, але в ході педагогічних пошуків Песталоцці зрозумів, що його розрахунок на самоокупність праці вихованців не може виправдатись, так як вимоги економічної віддачі були несумісними з гуманними педагогічними завданнями.

Вичерпавши на утримання притулку всі особисті збереження і не отримавши благодійницької допомоги, Песталоцці вимушений був його закрити. Але при цьому він зробив оптимістичний висновок: здійснені ним педагогічні досліди з виховання дітей селян можуть допомогти розв’язанню загальних завдань виховання, оскільки розвиток всіх сторін особистості дитини складає загальну мету виховання незалежно від майнового стану і учнів.

Відображенням нейгофського досвіду є школа для народу, зображена Песталоцці в романі “Лінгард і Гертруда” (1781-1787). У ньому він і висловив свої заповітні мрії про викорінення бідності при допомозі правильно поставленого виховання. В особі Гертруди, дружини каменяра Лінгарда, представлена ідеальна мати-вихователька, яка виробляє у своїх дітях трудові навички і вміння і в той же час турбується про їх духовний розвиток.

Свій педагогічний експеримент Й.Г.Песталоцці продовжив у 1798 р. у Станці, де за дорученням уряду Швейцарської республіки прийняв керівництво дитячим притулком, у якому було розміщено біля 80 осиротілих і безпритульних дітей віком від 5 до 10 років. Притулок проіснував лише півроку і був закритий у зв’язку з військовими діями.

Песталоцці вважав за потрібне побудувати дитячий заклад за типом сім’ї, в якій він взяв на себе роль люблячого і турботливого батька. Тут у нього зародилась ідея про елементарну освіту, яка згодом перетворилась у певну концепцію під назвою “метод Песталоцці”.

Головним методологічним положенням у поглядах Песталоцці виступає і його твердження, що моральні, розумові та фізичні сили людської природи (за його термінологією сили серця, розуму і руки) мають властивість до саморозвитку, до діяльності. Виховання ж покликане допомогти саморозвитку і спрямувати його у потрібному напрямку.

Основним у вихованні Песталоцці називає принцип природовідповідності. Властиві кожній дитині від народження задатки сил і здібностей треба розвивати, вправляючи їх у тій послідовності, яка відповідає природному порядку та законам розвитку дитини, тобто починати з найпростішого і поступово підніматися до дедалі складнішого.

Метою виховання повинен бути різнобічний і гармонійний розвиток всіх природних сил і здібностей дитини.

На основі принципу природовідповідності Песталоцці розробив теорію елементарної освіти. Він виділив три найпростіші елементи, з яких повинно починатися будь-яке навчання: число (одиниця), форма (пряма лінія), слово (звук). Елементарне навчання у нього зводилось, передусім, до вміння вимірювати, рахувати, володіти мовою. Свій елементарний метод Песталоцці розповсюдив на всі сторони виховання дитини.

Він був першим з педагогів, хто диференціював змістову і розвивальну сторони навчального процесу та запровадив ідею розвивального шкільного навчання. Надаючи великого значення оволодінню знаннями, він вважав, що воно повинно підкорятися більш головному розвитку здібностей дитини.

Виходячи із своїх загальнодидактичних положень, Песталоцці заснував методику початкового навчання. Він відкинув книжне початкове навчання, яке ґрунтується на запам’ятовуванні і переказуванні і вимагав, щоб дитина з ранніх років сама вела спостереження і розвивала свої здібності.

Можна впевнено констатувати, що до педагогіки Песталоцці прийшов від соціології і став засновником соціологічного напрямку в педагогіці. Він підходив до школи як соціального явища, що тісно пов’язане з політичним, економічним, культурним, морально-побутовим життям народу. Він