Процес виховання, на думку Песталоцці, процес не тільки суперечливий, але й цілісний. В романі “Лінгард і Гертруда” він відзначає: “Виховання людини – не що інше, як шліфування окремих ланок одного загального ланцюга, що пов’язує все людство; що окремі ланки виймають, над ними мудрують, наче вони існують самі собою, а не становлять частини одного загального ланцюга...” (11, 280). Тут Песталоцці розцінює виховний процес як єдиний ланцюг, ланки якого не можуть бути ізольовані одна від одної. Помилки виховання полягають у тому, що ці ланки виймаються, думають над їх вдосконаленням, покращенням в ізольованому вигляді, приводять їх до порядку лише із зовнішньої сторони і забувають про їх внутрішню єдність, органічний зв’язок.

Кращим середовищем виховання “людяності” в дитині Песталоцці вважає соціальну атмосферу сімейної любові.

Песталоцці – яскраво виражений представник соціальної педагогіки, разом з тим є пристрасним прихильником сімейного виховання. Для Песталоцці ця суперечність усувається тим, що сім’я – це перший елементарний осередок соціального виховання. При цьому Песталоцці справедливо підкреслює, що заклади суспільного виховання ніколи не зможуть взяти на себе повністю всю справу виховання і замінити собою повністю сім’ю. Заміною сімейному вихованню школи ніколи в житті стати не можуть, вони можуть служити світові як доповнення до такого виховання і для заповнення його прогалин.

6. Реалізація Ф. Фребелем ідей соціалізації дитини в умовах дитячого саду

Фрідріх Фребель – (1752-1852) німецький педагог, теоретик дошкільного виховання, послідовник Й.Г.Песталоцці – визнаного представника соціальної педагогіки.

Своєю ідеєю виховання дітей дошкільного віку в колі ровесників, для чого доцільним є створення спеціальних закладів, зробив істотний внесок у розвиток соціальної педагогіки.

Народився він у Тюрінгії в сім’ї пастора. Початкову освіту здобував дома, потім у брата матері. 15-річним юнаком був відданий на три роки до лісника, у якого вивчав різноманітні твори з природознавства і математики. Потім відвідував лекції в Йєському університеті.

У 1805 році Фребель працював у Песталоцці в Івердоні і знаходився під сильним впливом його педагогічних ідей.

У 1817 р. Фребель відкрив у себе на батьківщині в Кейльгау (Тюрінгія) виховний заклад для дітей шкільного віку, в якому намагався втілити педагогічні принципи Песталоцці. У 1837 р. відкрив перший дитячий садок, де на практиці розробив методику дошкільного виховання. Основна мета дитячого саду сприяти розвитку природних особливостей дитини: дитина рослина, яка розвивається (звідси і назва закладу). Вихователь повинен бути у ньому садівником. Формулюючи завдання дитячого саду, Фребель відзначав, що він має не лише прийняти під нагляд недозрілих ще для школи дітей, але й зміцнити тіло, вправляти їх почуття, зайняти їх душу і розумно знайомити їх як з природою, так і з людським суспільством.

Цінними для соціальної педагогіки є також думки Фребеля щодо самовиховання. Вважаючи природу і людину творінням Бога, він вважав, що в людині треба розвивати її божественну сутність, спонукати її пізнавати себе, Бога та природу.

Велика заслуга Фребеля полягала також у тому, що він відзначив величезне розвивальне, виховне та освітнє значення дитячої гри. Вважав, що саме у грі найкраще проявляється творчість і самодіяльність дитини, що однак, не виключає керівного впливу дорослих на ігри дітей.

Надаючи великого значення самодіяльності, Фребель підкреслив роль вправ у шкільних заняттях. При цьому наголошував на потребі розвитку дитини, вважаючи знання – засобом досягнення мети.

Приділив значну увагу підготовці дітей до майбутньої діяльності, до праці. Цій меті служили різні ігри, особливо ті, які пов’язані з використанням різноманітних будівельних матеріалів. Фребель цілком справедливо вбачав у дитинстві найважливіший період підготовки до майбутньої трудової діяльності.

Соціально-педагогічні погляди Фребеля щодо створення дитячих дошкільних закладів, де б найкраще задовольнялись потреби дітей у діяльності та спілкуванні, розвитку та знайомству з людським суспільством, у подальшому підтримували і доповнювали свіжими ідеями Марія Монтессорі, Софія Русова та інші представники соціальної педагогіки.

7. П. Наторп як засновник соціальної педагогіки. Історичні аспекти виникнення терміну

На початку XX ст. в педагогічній теорії і практиці гостро постала проблема демократизації освіти і наповнення її реальним змістом, що відповідає досягнутому рівню культури. 3 ідеєю інтеграції виховних сил суспільства з метою поширення просвіти серед народу, за всезагальну педагогізацію громадськості виступив Пауль Наторп один із основоположників соціальної педагогіки. У 1899 році він опублікував книгу "Соціальна педагогіка”, яка була перекладена на багато мов світу. У ній він обґрунтував поняття “соціальна педагогіка”: “Людина стає “людиною” тільки в людському суспільстві. І навпаки: існує і розвивається людське суспільство виключно завдяки людській освіті її членів...

Щоб втримати в пам’яті ці необхідні взаємостосунки між суспільством і освітою, ми використовуємо вираз “соціальна педагогіка”. Індивідуалістична педагогіка рахувалась би тільки з окремим індивідом і з індивідуальним впливом на нього, як засобом виховання і освіти. Але будь-яке виховання окремого індивіда іншим індивідом повинно підкорятися незрівнянно більш могутньому виховному впливу, який виявляє суспільне життя на всіх, що беруть в ньому участь. Основні умови виховання індивіда перебувають в житті суспільства. Таким чином, індивідуалістична педагогіка вимушена звертатись до соціальної педагогіки і тільки за участю останньої може бути науково і практично обґрунтована” (9, с.301).

Концепцію соціальної педагогіки як галузі педагогічної науки розвивали з філософського боку П. Барс та П. Наторп. Цей напрям ототожнили з теорією суспільного виховання. Інший напрям емпіричний досить чітко виклав у своїй праці П.Бергемен “Соціальна педагогіка, що спирається