Для здійснення природного (педагогічного) експерименту слід добре продумати його мету і завдання, план проведення, підготувати необхідні методичні матеріали, скласти інструкцію проведення експерименту відповідно до накресленого плану (це особливо важливо, коли в експерименті беруть участь учителі), розробити систему обліку результатів експерименту й обробки одержаних результатів.

Участь учителя в експериментальній роботі є одним із способів поєднання теорії і практики, одним із засобів удосконалення його педагогічної майстерності.

3. Дидактичні принципи і психологічні основи

Навчання української мові здійснюється на основі дидактичних принципів, або положень, які зумовлюють доцільний вибір методів і прийомів навчання, забезпечують належний рівень засвоєння змісту шкільного курсу мови і формування комунікативних умінь і павичок,

Принципи навчання мови — це своєрідні правила навчальної діяльності вчителя, шляхи взаємодії вчителя і учнів, це вихідні положення, на яких ґрунтується зміст навчання, використання методів і прийомів, побудови системи вправ, підготовки і проведення уроків української мови. Дослідники розрізняють загально-дидактичні і специфічні принципи навчання. Обидві групи становлять дидактичну основу навчання української мови. Перший принцип стосується усіх навчальних предметів, але при вивченні мови має певну специфіку, зумовлену її змістом. Другий — властивий лише мові, як навчальному предметові. До загальнодидактичних принципів відносять науковість... систематичність, наступність, перспективність, зв’язок теорії з практикою, наочність, свідомість, доступність викладу. На них ґрунтується методика викладання мови, яка забезпечує процес навчання і успішного засвоєння учнями навчального матеріалу та формування мовленнєвих умінь і навичок. Всі ці принципи виступають не ізольовано, а в органічному взаємозв'язку, доповнюючи і обумовлюючи один одного. ,

Принцип науковості стосовно методики української мови передбачає відповідність змісту шкільного курсу лінгвістичній науці, її фактам, поняттям, теорії, структурі.

Принцип систематичності і послідовності пов’язані з принципом науковості.

До специфічних (методичних) принципів можна віднести: взаємозв’язок у викладанні кількох мов; взаємозв’язок у вивчені різних розділів мовної парадигми; комунікативно-функціональне спрямування у вивченні мови, зв’язок мови з роботою з розвитку мовлення; вивчення морфології на синтаксичній основі; зв’язок навчання пунктуації і виразного читання, тощо.

Мовленнєва діяльність — це сукупність психофізіологічних дій організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній чи писемній формі. Мовленнєва діяльність зв'язана з психічною діяльністю людини, з розвитком її інтелекту й емоцій (почуттів).

Ще Л. В. Щерба виділив три аспекти мовних явищ і вказав на співвідношення їх один з одним: мова, мовленнєва діяльність, результат мовлення (твір мовлення). Всі ці три аспекти (поняття) взаємозв'язані і взаємозалежні, що свідчить про єдність мови і мовлення, точніше — про суперечливу єдність мови і мовлення.

Під впливом ідей Л. В. Щерби у викладанні мови накреслилось три напрями: 1) оволодіння мовою, тобто системою мови, яка використовується як засіб спілкування; 2) опанування мовленнєвою діяльністю, тобто процесом спілкування, комунікації; 3) навчання продукту мовлення, тобто тексту, твору мовлення, думкам, що формулюються за допомогою засобів мови.

Оволодіння мовою — це усвідомлення засобів мови для мовленнєвої діяльності, активне опанування фонетикою, лексикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою.

Опанування мовленнєвою діяльністю — це оволодіння процесом спілкування, мовною комунікацією, що здійснюється за допомогою різних видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, писання) і різних форм мовлення (діалога, монолога).

Психологія, спираючись на фізіологічне вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність, сприяє глибшому усвідомленню психічних особливостей учнів, психологічних основ педагогічного процесу, психологічному обґрунтуванню методів навчання.

Мислення учнів 11—12 років в основному конкретне, тому під час вивчення мовного матеріалу в 5—6 класах необхідно широко використовувати різні види наочності, ставити питання так, щоб вони спрямовували увагу дітей на усвідомлення зв'язку граматичної форми з певним змістом, допомагали зробити необхідні висновки, узагальнення.

Психологія допомагає визначити для уроків мови оптимальні шляхи розвитку пізнавальних здібностей учнів. Наприклад, на уроках мови учні працюють одночасно в трьох напрямах: аналізують граматичну форму, сприймають її з боку змісту, користуються тією самою мовою в своєму мовленні як засобом спілкування і засобом усвідомлення та розуміння виучуваних правил. Зосередженням уваги на виучуваному для того, щоб зрозуміти і запам'ятати його, створюються умови і для вдосконалення таких пізнавальних процесів, як пам'ять і мислення.

Внутрішнє мовлення — це мовлення про себе; користуються внутрішнім мовленням у процесі мислення. Внутрішнє мовлення дозволяє мислити навіть тоді, коли людина нічого не вимовляє. Звичайно людина, перш ніж висловити думку, промовляє про себе те, що має сказати, тобто користується внутрішнім мовленням. Для внутрішнього мовлення характерна стислість, але при утрудненні в процесі мислення внутрішнє мовлення може одержувати більшу розгорнутість. Погано оформлені у внутрішньому мовленні думки неясно виражаються і в зовнішньому мовленні.

Рецептивне мовлення — це та мовленнєва діяльність, яка характерна для того, хто слухає або читає (реципієнта), тобто сприймає й усвідомлює звукове мовлення (слухання) або сприймає й усвідомлює графічний текст (читання).

Продуктивне мовлення — це та мовленнєва діяльність, що характерна для того, хто говорить або пише (продуцента), тобто для того, хто передає свої думки вголос за допомогою певних звукових знаків мови (говоріння) або за допомогою графічних знаків мови (писання). Отже, процес мовного спілкування, мовної комунікації може здійснюватися за допомогою різних видів мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, писання) і форм мовлення (діалог, монолог).

Слухання як вид мовленнєвої діяльності спирається на почуттєву сторону (слухові сприйняття мовлення, внутрішнє промовляння, зіставлення-- пізнавання), а з іншого боку — на логічне розуміння сприйнятого. Слухання спирається на навички сприймати і розпізнавати звукову форму мовлення, на безпосереднє