Читання як вид мовленнєвої діяльності спирається на зорове сприйняття графічних знаків мови, а з другого боку — на логічне розуміння їх значення, інакше, на техніку читання і розуміння прочитаного. Взаємодія трьох компонентів: зорового образу одиниці мовлення, кінестезичного образу її, значення її зумовлює вміння читати. Якщо людина добре володіє вмінням читати, то ланка промовляння може випадати, але в процесі навчання не можна ігнорувати другу ланку. Для пізнавання одиниць мови під час читання необов'язкові чіткі кінестезичні образи, тому читання як вид діяльності мовлення вважається більш легким, ніж слухання, і в процесі становлення, і в процесі функціонування.

Говоріння — продуктивний вид мовленнєвої діяльності — здійснюється у формі діалогу або монологу. Для говоріння насамперед необхідна наявність стимулу до говоріння, спонукання; далі — знання теми говоріння, схильність відчувати і мислити, мета говоріння, засоби мови для висловлювання почуттів і думок.

Писання — найскладніший вид мовленнєвої діяльності — передбачає крім правописних навичок і такі уміння, як відбирання необхідних для даного тексту слів, розподіл предметних ознак у групі речень, виділення предикату висловлювання, організація внутрішніх зв'язків речень у тексті.

Мовленнєва діяльність проявляється у здібностях до мовлення, в уміннях мовлення. Формується, розвивається здібність до мовлення під впливом мовного спілкування, мовної комунікації. Людина передбачає і свідомо планує свою діяльність шляхом використання знаків мови. За своєю структурою мовленнєва діяльність складається з багатьох дій і заснована на цих діях і операціях. У структурі мовленнєвої діяльності виділяють чотири важливих дії: 1) орієнтування в умовах діяльності; 2) вироблення плану у відповідності з орієнтуванням; 3) здійснення виробленого плану, реалізація його; 4) зіставлення матеріалу.

Навички — це автоматизовані дії з мовним матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним) як у процесі рецептивного мовлення (слухання, читання), так і продуктивного мовлення (говоріння, писання). До навичок слід відносити і техніку читання, і техніку письма. На основі використання одиниць мови з метою комунікації в різних видах мовленнєвої діяльності виділяють уміння слухання, говоріння, читання, писання.

Знання, уміння і навички формуються паралельно і у взаємному зв'язку під час виконання дій. Наприклад, знання про слово, його значення, сполучуваність, граматичні форми здобуваються у процесі дій зі словом; одночасно дії з таким словом автоматизуються і переходять у навички.

Мовленнєві уміння формуються на основі кількох етапів дій: 1) на основі орієнтирів (даного мовного матеріалу) та інструкцій виконуються дії з поданим мовним матеріалом; 2) на основі інструкцій виконуються мовленнєві дії (при наявності зовнішніх опор); 3) тренуються в мовленні без зовнішніх опор; 4) дії переносяться у внутрішній план.

Мовленнєві вміння у всіх видах діяльності мовлення зв'язані з емоціями, уявленнями, мисленням. При рецептивному мовленні, коли пізнаються форми мови і їх значення, потрібно співвідносити ці форми з позамовною дійсністю, глибоко вникати у підтекст мовлення. А під час породження мовлення треба орієнтуватися в позамовній дійсності, в умовах спілкування і вміло добирати засоби мови для побудови мовлення кожного разу по-новому, тобто відчувати, уявляти, мислити.

Мова як суспільне, історичне явище, що тісно пов'язане з духовним, розумовим, психічним життям людей, має велике значення для кожного народу: вона супроводжує всі сторони буття, процеси пізнавальної і творчої діяльності, завдяки їй люди спілкуються між собою, обмінюються думками, мислять, пізнають навколишній світ, усвідомлюють явища, процеси, дії, залежність між ними. Саме тому мова — найцінніше багатство народу, його історія, свідомість, продукт суспільного життя.

Відображаючи дійсність у різноманітних формах її буття, забезпечуючи інтелектуальну діяльність людини (мислення, сприймання, пам'ять, уяву), мова тим самим має величезне суспільне значення. Завдяки їй людство може зберігати в часі і передавати з покоління в покоління досвід, найвищі інтелектуальні досягнення. «Мова є великим засобом зближення між людьми... Дати можливість учневі опанувати рідну мову — значить... дати йому можливість бути активним членом суспільства».

З'ясуванням суті походження мови цікавились здавна. Важливу роль мови в житті й культурі народу відзначали видатні вітчизняні вчені й письменники –О.О.Потебня, Ф. І. Буслаєв, І. І. Срезневський, Т. Г. Шевченко, Марко Вовчок, Леся Українка, Іван Франко та інші.

Мову як важливий засіб впливу на людину, як знаряддя освіти і виховання високо оцінював К. Д. Ушинський. Він називав її «дивним педагогом», який «навчає напрочуд легко, за якимось недосяжно полегшеним методом [...] Серед інших предметів вивчення немає жодного такою мірою здатного розвинути людину, як вивчення мови...» н.

Засвоюючи мову, людина тим самим збагачує свої знання. За допомогою мови здійснюється діалектико-матеріалістичне розуміння всіх навчальних дисциплін. Знання мови, вміння користуватися нею усно й на письмі — неодмінна умова навчання і виховання підростаючого покоління. Вивчення рідної мови безпосередньо сприяє розвитку мислення, розумових, психічних, вольових і моральних якостей учнів.

Високу оцінку мові як засобу освіти і виховання дав визначний радянський педагог В. О. Сухомлинський. «Викладання мови — це майстерність творення людської душі, бо вона є найніжнішим, найтоншим діткненням до серця дитини. Викладання мови — це людинознавство, бо в слові поєднуються думки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу. Викладання мови — це й: суспільствознавство, бо в слові закарбовані століття життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії і сподівання».

Українська мова в сучасній школі є могутнім засобом розвитку освіти і культури, вона містить у собі невичерпні можливості розумового виховання, розвитку пізнавальних здібностей учнів. Безпосередні зв'язки з мисленням, свідомістю, трудовою діяльністю створюють умови для ідейно-політичного впливу на учнів,