РЕФЕРАТ

на тему:

„Ушинський К.Д. – основоположник педагогічної науки”

ПЛАН

Вступ.

Дитинство К.Д.Ушинського.

Новгород – Сіверська гімназія

Вступ до Московського університету.

Посада вчителя.

Посада інспектора.

Педагогічна система Ушинського – принцип народності.

Педагогічна спадщина К.Ушинського.

Ушинський пишався своєю національною належністю.

Духовно-моральне виховання дитини.

Напрямки виховання К.Д.Ушинський розглядав як єдину нероздільну цілість.

Висновок.

Вступ.

У сузір'ї корифеїв світової педагогічної думки ім'я Костян-тина Дмитровича Ушинського, українця за походженням, одного з основоположників педагогічної науки і народної школи, сяє зіркою першої величини. За масштабністю і глибиною висвіт-лення актуальної педагогічної проблематики він серед своїх су-часників не мав собі рівних. Творча спадщина геніального українського педагога назавжди увійшла в зо-лоту скарбницю світової педагогічної культури і є національною гордістю українського народу.

1. Дитинство К.Д. Ушинського.

К.Д. Ушинський народився 2 берез-ня 1824 р. в м. Тулі, у сім'ї дрібнопоміс-ного дворянина. Його батько — Дмитро Григорович Ушинський — багато років перебував на військовій службі, ветеран Вітчизняної війни 1812 р., за станом здоров'я в чині підполковника пішов у відставку й працював службовцем у різних установах. Мати — Любов Сте-панівна Гулак-Капніст, українка, похо-дила з родини відомого українського письменника Василя Васильовича Капніста, який народився і жив у с. Обухівка Миргородського повіту Полтавської губернії. Дитячі й ранні юнацькі роки К. Ушинський провів в Україні, у маєтку батька, в урочищі Покровидина, на мальовничому березі ріки Десни, поблизу міста Новгорода-Сіверського Чернігівської губернії.

Україна увійшла в розум, плоть, душу та серце майбутнього педагога із сім'ї, природи, від сусідів — українців, українських дітей — ровесників, з якими грався, під впливом української народної педагогіки, разом з українською мовою, яку добре знав і щиро любив, охоче спілкувався нею. У цьому першорядну роль відіграла, звичайно, його мати, яка сама керувала початковим навчанням сина, ввела його у світ українства, пробудила в нього допитливість, інтерес до читання, прищепила любов до України. Вона померла, коли хлопцеві було 11 років. Про неї він зберіг на все життя щонайтепліші спогади. І хоча К. Ушинський писав свої праці російською мовою, бо так склалися обставини його життя, та й українська мова була під суворою царською заборо-ною, але він належить до плеяди славетних українських педа-гогів, належить Україні, з якою завжди був кровно і духовно зв'язаний. Та й по суті він мав таку ж тернисту особисту долю, як і Україна, зазнаючи наруг і свавілля з боку царських сатра-пів. В умовах чорної реакції, що панувала тоді в Росії, його май-бутня діяльність стала справжнім громадянським подвигом в ім'я волі України і всіх уярмлених народів.

2. Новгород-Сіверська гімназія.

Міцний фундамент знань і шанобливе ставлення до науки дало К. Ушинському навчання в Новгород-Сіверській гімназії (першій гімназії в Лівобережній Україні), особливо під впливом директора гімназії процесора Фітимківського, відомого вченого, одного із засновників Харківського університету.

3. Вступ до Московського університету.

У 1840 р. К. Ушинський вступив до Московського універси-тету на юридичний факультет. Але щоліта, під час студентських канікул, залюбки приїжджав оздоровлюватися додому, до роди-ни, в Україну.

Товариш по університету Ю.С. Рехневський так характери-зує 17-річного студента Ушинського: "Уже під час вступних ек-заменів і перших лекцій в університеті ми всі звернули увагу на Ушинського, який був тоді вельми молодою людиною, майже хлопчиком, з чорними виразними очима, з розумним і надзви-чайно симпатичним лицем, жива і жвава мова якого, з ледь помітним малоросійським акцентом, оригінальні й різкі суджен-ня з приводу університетських лекцій, тогочасних літературних і театральних явищ і всього того, що цікавило наш універси-тетський світ, мимоволі збуджували загальне співчуття, яке ви-кликає видна непересічна молода людина".

У 1844 р., блискуче закінчивши Московський університет, К. Ушинський був залишений там на два роки для підготовки до професорської діяльності. З 1846 р. працював на посаді про-фесора Ярославського юридичного ліцею, звідки 1849 р. був звільнений за демократичний напрям лекцій.

Довгий час Ушинський був змушений служити урядовцем у Міністерстві внутрішніх справ, виконуючи роботу, яка не задо-вольняла його ні морально, ні матеріально. Влітку 1851 р., пере-буваючи в службовому відрядженні у Чернігівській губернії, він одружився з подругою свого дитинства Надією Семенівною До-рошенко, яка походила зі славного українського роду Дорошенків і була дочкою українського дворянина, їй належав хутір Богданка в Глухівському повіті Чернігівської губернії (тепер хутір Богданка Шосткинського району Сумської обл.).

4. Посада вчителя.

У 1854 р. К. Ушинський влаштувався на посаду вчителя, а потім інспектора Гатчинського сирітського інституту, де значно поліпшив навчально-виховну роботу. З 1852 р. співпрацював у педагогічних часописах "Журнал для воспитания" та "Русский педагогический вестник". У першому з них він у 1857 р. опубліку-вав свої статті "Про користь педагогічної літератури", "Про на-родність у громадському вихованні", "Три елементи школи", "Шкільна реформа в Північній Америці" та ін.

5. Посада інспектора.

Наприкінці 1859 р. К. Ушинського було призначено на поса-ду інспектора класів Смольного інституту шляхетних дівчат, де панували мертвотна атмосфера і страшенна зашкарублість. До-лаючи великі перешкоди можновладців, Ушинський перетворив його в пристойний навчально-виховний заклад, запропонувавши новий навчальний план, додатковий дворічний педагогічний клас, залучивши до роботи талановитих педагогів. Одночасно він про-довжував вести активну літературну й громадську діяльність. Склав хрестоматію "Дитячий світ" (1861 р.), редагував "Журнал Министерства народного просвещения".

К. Ушинський справедливо вважав надане йому відряджен-ня за кордон замаскованим засланням. Видатний педагог-патрі-от тяжко переживав розлуку з батьківщиною. В одному з листів 11 листопада 1863 р. він писав: "Страшно стає, як подумаю, що через рік чи два й останні тоненькі зв'язки мої з Руссю порвуть-ся,