Однією з проблем, які розглядає С. Бабишин у статті ”Дитячий фольклор в історико-педагогічному аспекті” є специфіка педагогічної ролі колискових пісень. На думку дослідника, ці твори активізують органи чуттів дитини, сприяють формуванню її свідомості і “є основою формування бездоганності художнього смаку дитини в майбутньому”2.

Зараз в Україні перевидаються педагогічні твори, що свого часу вийшли за кордоном. До таких належить книга “Плекаймо в дитині і розум, і душу” А. Горохович. Так, в одному з розділів, присвяченому виховним цінностям етнокультурних традицій, сказано: ”Українська народна пісня, приказки й прислів’я, перекази, повір’я, – словом, уся усна народна словесність – це багатюще джерело виховного потенціалу”3.

Поряд з тим останні роки в Україні укладені педагогічні посібники, в яких синтезовано здобутки етнопедагогіки ХХ ст. Серед них – книга

1 Білецький А., Ступак Ю. Українська дитяча література: посібник для педінститутів та педучилищ. – К.: Радянська школа, 1963. – с.21-52.

2 Бабишин С. Дитячий фольклор в імторико-педагогічному аспекті // Народна творчість та етнографія. – 1990. – 3 ! – сю 58-60.

3 Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу: українська виховна система.- Дрогобич: Бескид, 1992. – 112с.

“Українське народознавство в дошкільному закладі”1, де висвітлюються теоретичні засади народознавства, історія розвитку етнопедагогіки, зміст і методика ознайомлення дітей з українською національною культурою, літературою, мистецтво. Чотири розділи цієї книги присвячено проблемам виховання засобами фольклору. Безпосередньо про дитячий музичний фольклор, мова йде у розділах “Колисанки й забавлянки у роботі з дітьми”, “Пісні-веснянки”, “Методика використання ігор у роботі з дітьми 2”. Велике значення книги полягає в тому, що в ній розкрито методичні прийоми ознайомлення дітей з побутом, святами, звичаями, обрядами, іграми і, звичайно, фольклорними музичними зразками.

Як бачимо, протягом ХІХ-ХХ ст. Вчені-педагоги приділяли певну увагу дослідженню дитячого музичного фольклору як вагомому компоненту педагогіки. Поряд з тим, недостатньо вивчалася виховна і навчальна роль фольклорних зразків окремих етнографічних регіонів. Отож завдання пропонованого розділу – з’ясувати виховне і дидактичне значення досліджуваних жанрів бойківського дитячого музичного фольклору в контексті існуючих етнопедагогічних традицій.

Дитячий музичний фольклор Бойківщини має різноманітні виховні аспекти. І це природно, оскільки “протягом віків побут дітей на Бойківщині зосереджувався переважно навколо господарських зайнять дорослого населення і був пов’язаний головним чином з сім’єю, в межах якої здійснювалась підготовка дитини до життя, до майбутнього “газдування”3 . насамперед виховне значення закладено у колискових піснях. Мати, заколисуючи немовля, постійно наголошує, що її чекає робота: “Піду в поле

1 Богуш А., Лисенка Н. Українське народознавство в дошкільному закладі. – К.: вища школа, 1994. – 398с.

1 Там же.

2 Гошко Ю., Здоровега Н., Сававко Є. Сім’я та сімейний побут // Бойківщина: Істотко-етнографічне дослідження. - К.: Наукова думка, 1983. – с.181 - 194

на роботу, не вернусі, аж в суботу”.

Співаючи колискову, мати бачить у мріях свою дитину, яка допомагає їй:

КолишиAя, мій синочку, би-сь великий виріс,

Щоби-сь мамці дров нарубав та й водиці виніс1 .

(с.Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області)

Та коби-м ся дочекала з донечки послуги2

(с. Корчин Сколівського району Львівської області).

Спи, дитинко, в колисочці, щастя щоби-сь мала

Та щоби ти своїй мамці водиці подала3

(с.Бориня Турківського району Львівської області).

Для матері допомога дитини в майбутньому є справжньою радістю. Найчастіше в колискових зустрічається такий мотив-побажання: “Най виросте дитиночка, буде на послугу”. Ношений в бойківських колисковий монолог – “скарга” про те, що годуючи дитину, вона “збавила-си днини”, викликаний насамперед почуттям умовного жалю за робочою дниною – за повсякденною працею: “Відобрала-с роботи цю, звізала-с ми руки”.

Образ матері у процесі праці (“Пішла мамка сіно гребсти...” – с. Тухля Сколівського району Львівської області; “Пішла мама під ліс брати зелений льоночок” – с.Церківна Волинського району Івано-Франківської області; “Пішла мати жито жати, сніпочки в’язати” – с. Пергінське Рожнятівського району Івано-Франківської області та ін.)4 , прагнення дочекатись допомоги дитини тощо – усе це покликано сприяти формуванню у підсвідомості немовляти ідеалу праці як основу життя.

Промовисті педагогічні постанови мають і забавлянки.

1 Арх. ін. – Ф.1. – Оп.2. – Од. Зб. 407. – Арк.. 125.

2 Там же. – Арк. 262

3 Там же. – Арк. 175

4 Там же.

Окремі з них виступають своєрідним “уроком праці” для дитини.

З трудовими процесами наймолодших знайомить твори : “Сорока-ворона”, “Печу, печу клачики”, окремі варіанти “Тосі-тосі...” (саме ці твори широко побутують на Бойківщині).

Показовою у цьому сенсі є наприклад, забавляла “Сорока-ворона” :

Сорока-ворона їсти варила,

На припічку сиділа,

Тому дала, тому дала,

Тому дала, а тому не дала їсти,

Тому що він дрова не рубав,

Їсти не варив,

Діток малих не бавив:

От тобі: на-на-на.1

(с.Нижні Ворота Воловецького району Закарпатської області).

Подібні твори вводять маля у коло його майбутніх обов’язків, допомагають засвоїти один з головних життєвих принципів: “Хто не працює, той не їсть”. Увага ще дуже нестійка. Тому згідно з вимогами народної дидактики2 , для кращого сприймання і розуміння зміст твору його пов’язують з відповідними рухами і о???Жами. Саме такими є забавлянки “Печу, печу калачики”, “Кою, кою чобіток”. У першому зображується процес випікання калачиків (хліба), а в другому йде мова про підковування молоточком чобітка. Таким чином дитина в образно-мистецькому плані знайомиться з важливими у селянському побуті діями.

Деякі забавлянки містять додаткові спонукання до праці. Так, у творі з

1 Арх. Ін. – Ф.1. – Оп. 2. – Од. Зб. 407. – Арк.10

2 Народна дидактика – це складова частина народної педагогіки, яка включає сукупність вироблених народом і застосованих ним засобів, умінь і