Проблемне навчання в системі інноваційних методик на уроках математики у початковій школі

Освіта в ХХІ столітті стає пріоритетом у будь-якому суспільстві, в будь-якій державі. Процес навчання потребує напруженої розумової роботи учня та його власної активної участі у цьому процесі. Пояснення й демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного навчання. “Інноваційність узагалі має стати визначальним аспектом розвитку суспільства. Не стабільність, а інноваційність” [5: 1].

Традиційним у навчанні, в розумінні багатьох є те, що давно і добре відоме й засвоєне. Що не викликає питань щодо порядку організації й проведення. Про що не можна прочитати у класичні педагогічній літературі. Те, що складає основу навчальних програм у педагогічних вищих навчальних закладах. Але педагогічний розум педагога підштовхує його до необхідності аналізу традиційних підходів і пошуку нових, альтернативних форм і методів навчання з метою підвищення його ефективності. На основі результатів таких пошуків педагог виходить на рівень інноваційного навчання.

“Інноваційне навчання – альтернатива традиційному навчанню. Навчання, спрямоване на розвиток здібностей учнів до спільної діяльності в нових, можливо безпрецедентних ситуаціях” [7: 86]. Зважаючи на це, в процесі своїх пошуків, ми зосередились на тому, що інноваційне навчання– це система, в якій :

навчальний процес є цілісною взаємодією двох рівноправних її учасників – вчителя та його учня;

основною метою є розвиток особистості та різноманітних форм мислення кожного учня;

позиція вчителя орієнтована на особистість учня; переважають організаційні та стимулюючі функції;

основними формами навчання є групова та індивідуальна, що ґрунтується на довірі до дитини; переконанні у здатності відповідати за себе, на стимуляції почуття гідності й самоповаги [7: 87].

Цілком очевидно, що досягнути вищезазначених цілей можливо лише через особистісно-орієнтовані технології, бо навчання, орієнтоване на середнього учня, на засвоєння і відтворення знань, умінь і навичок не може відповідати ситуації, яка склалась.

Враховуючи цю особливість, ми вважаємо, що одним з можливих шляхів досягнення нашої мети є проблемне навчання.

У педагогіці ідея проблемності в навчанні не нова, хоча сам термін „проблемне навчання” порівняно новий.

Процес мислення нерозривно пов’язаний з почуттям сумніву. Ще Декарт показав нерозривний зв’язок почуттів сумніву з мисленням, стверджуючи, що оскільки суб’єкт сумнівається – значить мислить [4: 24]. Почуття сумніву в учнів з’являється в тому випадку, коли зроблено певне припущення, але не вистачає деяких знань чи, можливо, це суперечить тому, що знає дитина. Тоді сумнів спонукає до перевірки висунутих припущень, пошуку доказів, правильних відповідей на питання, які виникли. Таким чином, здоровий, розумний сумнів є однією з необхідних умов обов’язкового пошуку істини. В.О.Сухомлинський наголошував, що думка в учня працюватиме, якщо в нього виникає здивування: „чому саме так?” Тому урок треба будувати так, щоб учні могли мислити. Це надає процесу учіння жвавості, розвиває мислення, зумовлює інтерес до навчання, а успішне з’ясування проблемного питання сприяє міцності й усвідомленості знань. Важливою є думка А.А.Вербицького, який вважає, що „мислення пов’язане не з минулим знанням, хоча на нього і опирається, а з майбутнім, з невідомими ще ситуаціями сприйняття і дій, не з задачами, виконаними за зразком, а з проблемами, що не мають для розв’язку відомого алгоритму” [1: 13]. Таким чином, навчально-виховний процес – це певна модель процесів реальної дійсності, яка дає можливість пізнати цю дійсність в аудиторних умовах. Пізнання набуває форми навчання, спеціально організованого для того, щоб на понятійному рівні і за короткий термін засвоїти „основи наук”, закономірності природи і суспільства.

Навіть в звичній ситуації людина користується продуктами минулого досвіду кожен раз по іншому, видозмінюючи його в тому чи іншому відношенні. Вже тут проявляється можливість і необхідність підключення мислення, елементів творчості. А в нестандартній ситуації без мислення не обійтись, мислення, початковою ланкою якого є проблемна ситуація.

У практиці проблемного навчання математики в початковій школі можна виділити такі навчальні ситуації :

1. Педагог формулює проблему і сам її розв’язує. Прикладом такої ситуації може бути проблемний виклад матеріалу.

2. Учитель формулює проблему, але для її вирішення частково залучає учнів. Така ситуація виникає, як правило тоді, коли вчитель будує урок за методом евристичної бесіди, пропонуючи учням варіанти вирішення цієї проблеми. евристичну бесіду інколи називають Сократівською. Це пов’язано з іменем великого філософа Сократа, який так вів бесіди зі своїми учнями, що вони самостійно приходили до відкриття істини [6: 232]. Цей метод сприяє організації частково-пошукової діяльності учнів, коли вони самостійно виконують тільки окремі кроки пошуку, а цілісне розв’язання проблеми досягається разом з учителем. Тому евристична бесіда доступна й для учнів слабо підготовлених, які вчаться логічно міркувати на зразках.

Реалізація розвивальних функцій бесіди починається з постановки проблеми, коли створюються ситуації необхідності пошуку нового знання. Тут варто навмисне загострити увагу на об’єкті пошуку. Коли проблему сформульовано, учні під керівництвом вчителя виокремлюють відоме від невідомого, актуалізують засвоєні знання.

Для структури евристичної бесіди характерне чергування репродуктивних і продуктивних запитань, що спонукають молодшого школяра до напруженої розумової діяльності: усвідомити суперечність, побачити проблему, сформулювати її, висловити різні припущення, визначити правильний спосіб дій.

3. Учитель формулює проблему, а учні розв’язують її самостійно. Наприклад, під час роботи в малих групах (оптимальна кількість учнів в малій групі 4-6 осіб).

А. Маслоу твердить, що в людині переважають дві потреби – потреба в постійному зростанні й потреба в безпеці. Людина котра, має обирати