|
Олександр Довженко (1894—1956). Огляд життя і творчості митця.
Мета: |
показати вплив народної творчості, трудового ото-чення на розвиток таланту і формування світогля-ду письменника; розвивати уважність учнів при читанні автобіографічних творів; виховувати в них любов до землі, на якій народився.
Обладнання: |
портрет письменника, фотокопії кадрів з його фільмів, твори; учнівська стіннівка «Невідомі сто-рінки біографії Олександра Довженка».
В людських сердець незаймані глибини Своїм він серцем глибоко проник, Співець краси, природи і людини, Душі людської дивний чарівник.
І. Гончаренко
І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
1. Вступне слово вчителя.
Чи знайоме вам ім'я Олександра Петровича Довженка? Де ви чули чи читали про нього? (Учні згадують кіностудію ім. Довженка, кінотеатр ім. Довженка, вулицю, названу його ім'ям, фільми, які вони бачили, та ін.)
І. Творчий доробок видатного українського кінорежисера і письменника Олександра Довженка посідає особливе місце у скарбниці і вітчизняного і світового мистецтва. Митець високого гуманістичного звучання, він завжди намагався осмислювати злободенні загальнонародні проблеми, жив болями і радощами свого часу, прозирав у день прийдешній.
І. Олесь Гончар згадував, що «навіть у мистецькому середовищі Довженко сприймався як художник унікальний, він ніс на собі карб мислителя. Фільми його заполонювали глядача силою народності, буянням художніх образів, глибиною думки й почуття. В кожному кадрі вражає дерзкість новатора. ...художник великої епохи, він мислив масштабами століть і тисячоліть».
Погляньте уважно на портрет Олександра Довженка. Критик Корнелій Зелінський писав: «Він взагалі був вродливий тією не солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровуєсвоїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще звеличує цю красу ореолом пережитого».
А пережитого було дійсно багато.
На сьогоднішньому уроці ми познайомимось із життям і творчістю Олександра Петровича Довженка методом удаваного інтерв'ю з пись-менником. Його «відповіді» — це уривки з творів самого Довженка. Серед чудової поліської природи розкинулося містечко Сосниця на Чернігівщині. Тут, на його околиці, що зветься В'юнище, в сім'ї селян-хліборобів Довженків 11 вересня 1894 року народився ще один хлопчик — Олександр. (Вчитель читає напам'ять вірш.)
Низький уклін чернігівській землі і Сосниці над тихою Десною. Він тут, з душею мрійною, ясною, родивсь і ріс у цім простім селі.
Він тут ходив на зорі світанкові, вдихав життя, духмяний запах трав, тут щирим серцем, сповненим любові, він чари мови рідної вбирав.
Так писав про Олександра Довженка поет Іван Гончаренко. А тепер перейдемо до інтерв'ю, (В «інтерв'ю» беруть участь двоє учнів: запитувач та «Довженко».)
2. Запитання й відповіді (інтерв'ю з О. Довженком).
Запитувач. Олександре Петровичу, розкажіть, будь ласка, про свою родину.
«Довженко». «Батьки були неписьменні... Дітей мали багато — чотирнадцять — перемінний склад, з якого залишаються двоє: я й сестра... Решта померли в різний час, майже всі не дотягнувши працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадав, в моїй уяві — плач і похорон». («Автобіографія».) «Доглядали мене змалечку аж чотири няньки. Це були мої брати: Лаврін, Сергій, Василько й Іван. Пожили вони щось недовго, бо рано, казали, співать почали. Було як вилізуть всі четверо на тин, сядуть рядочком, як горобці, та як почнуть співать.
Коли вони померли від пошесті зразу всі в один день, люди каза-ли: «Ото Господь забрав їх до свого ангельського хору». Сталося це, кажуть, якраз на зелену неділю. Лихо прийшло в нашу хату бі-леньку. Мені тоді ще перший рік минав.
Довідавшись на ярмарку, що дома діти загибають з невідомої хвороби, батько ударив по конях. Як він промчав ті тридцять верстов, нещадно б'ючи коней, аби швидше нас врятувати, як гу-кав на Десні перевозу і як далі летів — про це довго гомоніли подо-рожні. А дома вже бачили тільки, як ударився він мокрими кіньми в ворота, аж ворота розбились, і покалічені коні попадали в крива-вій піні. Кинувся батько до нас, а ми всі мертві лежимо, один лиш я живий. Що діяти?.. Гірко заплакав наш батько над нами.
З чим порівняти глибину батькового горя? Хіба з темною ніччю. У великім розпачі прокляв він ім'я Боже, і Бог мусив мовчати. Явився б він тоді йому у всій своїй силі, напевно, батько кинувся б і прохромив його вилами або зарубав сокирою». («Зачарована Десна».)
Запитувач. Яким він був, ваш батько?
«Довженко». Читає уривок про батька із повісті «Зачарована Де-сна» від слів: «Багато я бачив гарних людей, але такого, як бать-ко, не бачив...»
Запитувач. Розкажіть, будь ласка, про свою матір, Одарку Єрмолаївну.
«Довженко». «— Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість,— любила проказувати вона.
Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщались в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлись на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю. Чого тільки не насадить наша невгамовна жати».
Запитувач. Хто ще жив з вами?
«Довженко». Читає уривок від слів: «У нас був дід, дуже схожий на Бога» до слів: «Так під сонцем на погребні, коло яблуні, він і помер, коли прийшов його час».
Запитувач. А якою була баба Марусина, дідова мати?
«Довженко». Читає уривок від слів: «Отак, як дід любив сонце, \ так його мати любила прокльони» до слів: «Баба хрестилася