дидактичної і виховної мети конкретного заняття;

специфіки і складності навчального процесу;

навченості і працездатності учнів;

кваліфікації самого вчителя.

2.2 Мала група – самостійна навчальна одиниця шкільного класу.

Вище нами було розглянуто сутність і особливість групової діяльності в цілому. Характеристика цього виду діяльності не буде повною, якщо обійти увагою питання створення малих груп з дидактичною метою та їх динаміку в процесі навчання.

За умов групового навчання мала група школярів набуває статусу самостійної навчальної одиниці класу, отже, маємо справу з груповим суб’єктом діяльності.

Як проходить становлення групового суб’єкта? Які закономірності детермінують його активність? Що сприяє та що заважає його роботі? – ці питання перебували в полі зору мого дослідження.

Малій групі властиві такі характеристики: інтегративність, мікроклімат, референтність, лідерство, інтрагрупова та інтергрупова активність.

Інтегративність – мірило єдності, спільності членів групи один з одним. Мікроклімат визначає самопочуття особистості в групі, її задоволення групою. Референтність характеризує ступінь прийняття членами групи групового еталону, його ідентифікацію з еталоном групових цінностей. Лідерство відображає ступінь провідного впливу членів групи на групу в цілому при виконанні групових завдань.

У групі виникає і проявляється різна за характером і надзвичайно важлива для навчання взаємодія учасників спільної діяльності. Це наслідування, переконання, співробітництво, змагання. Отже, є всі підстави передбачити, що конкретні навчальні дії, усвідомлені одним учнем, підхоплюються іншим, стають надбанням цієї групи.

Багато чисельні дослідження соціологів, психологів свідчать, що оптимальна кількість членів групи є вихідною умовою нормального функціонування групового суб’єкта будь-якого виду діяльності. [3,6,12].

Встановлено, що оптимальний розмір групи як функціональної системи не задається її психологічними властивостями, а зумовлюється конкретним змістом предметної діяльності та факторами, що мають соціальну природу. “Оптимальною група стає не в результаті збільшення чи зменшення розміру, а в результаті підвищення рівня її розвитку шляхом змістової зміни її предметної діяльності” [3,c.214].

Склад груп повинен бути таким, щоб в умовах 45 хвилинного заняття групи встигали вирішити поставлені навчальні задачі, а вчитель зміг перевірити й оцінити одержані результати.

За цей час групі необхідно здійснити різні види робіт:

а) усне опитування;

б) виконання тренувальних вправ;

в) розв’язування задач;

г) перевірку й оцінювання індивідуальних результатів кожного працюючого в групі.

Як свідчать публікації в педагогічній літературі (Х.Й.Лійметс, В.В.Котов, Б.І.Первін, І.М.Чередов та інші), чисельність малих груп, створених з дидактичною метою, коливається в межах від трьох до восьми осіб.

Дослідження багатьох педагогів показують, що занадто мала група слабо сприяє розвитку соціальної організації і наділена обмеженими ресурсами для поліпшення результатів роботи. Водночас надто велика група не дає можливості використати ресурси всіх її членів [3,6,10].

На підтвердження цієї думки наводяться конкретні дані: „У групі з 8-9 чоловік співвідношення активності між найбільш і найменш активними членами виражається коефіцієнтом 10:1, у той час як у групі з 5-6 чоловік – співвідношенням 3:1” [4,c.156].

Зваживши думки різних вчених, я в своєму експерименті зупинилась на створенні малих груп учнів з 4 (5) осіб. Для такого рішення було кілька підстав.

По-перше, при кількості учнів у 8в класі –– 26 учнів у класі –– створювалось 6 малих груп. Класна кімната дозволяє більш-менш ізольовано розмістити таку кількість груп.

По-друге, група з 4-х осіб має змогу на одному занятті встигнути провести усне опитування кожного з них і опрацювати достатню кількість письмових завдань, що потребують практичного застосування перевірених в усній формі знань.

По-третє, груповій діяльності властивий розподіл ролей, і одна з них – роль лідера. Далеко не кожен учень може упоратись з такою роллю. Б.Д.Паригін наголошує, що для висунення на роль лідера людина повинна „володіти певною сукупністю особистих соціально-психологічних якостей, зокрема, достатньо високим рівнем ініціативи її активності, досвідом, навичками організаторської діяльності, зацікавленості у досягненні групових цілей, інформованістю про справи групи і, нарешті, достатньою особистою привабливістю з відповідним до цих якостей високим рівнем його престижу й авторитету в групі [5, c.303]. Комплектуючи малі навчальні групи з 4 чоловік, тим самим дається змога 25% учнів бути висунутими на роль лідера навчальної групи.

Кількість учнів у складі малих груп в кожному випадку встановлює вчитель. При цьому мають бути обов’язково врахованими такі фактори:

наповнюваність класу;

рівень навчальних можливостей учнів;

обсяг і складність навчального матеріалу;

наявність у класі учнів, здатних виконувати роль лідера навчальної групи;

вік школярів.

Характер взаємодії між виконавцями спільної роботи буває досить різним. В одному випадку групова навчальна діяльність нагадує індивідуальну роботу, що виконується в присутності інших членів групи. В другому – робота кожного носить індивідуальний характер, але виконується для досягнення спільної групової мети. В третьому випадку сумісна робота всієї групи від початку і до кінця спрямована на досягнення групових цілей навчання.

Найменш ефективним є перший випадок. Але навіть він виявився корисним, бо змінював характер індивідуальної роботи, збільшуючи швидкість, а отже й кількість виконуваних завдань.

Інколи у процесі становлення малої групи як самостійної навчальної одиниці класу можуть проявлятись різні стосунки між членами однієї групи:

протиставлення і протидії один одному;

ухиляння від взаємодії;

одностороння дія;

співробітництво, сприяння один одному в навчанні.

Наступною умовою створення малих навчальних груп школярів є врахування рівнів навчальних можливостей учнів, а також створення малих груп таким чином, щоб в їх складі було не менше половини учнів з високим та середнім рівнем навчальних можливостей.

Умовний поділ учнів одного класу на типологічні групи (І – з високим рівнем навчальних можливостей; ІІ – з середнім рівнем навчальних можливостей; ІІІ – з низьким рівнем навчальних можливостей) проводиться після ретельного вивчення індивідуальних особливостей кожного школяра. Із методів дослідження