інформацію про походження назви селища, спираючись на раніше набуті знання, складали короткі відповіді про кожну зупинку маршруту. Адже завданням уроку було навчитися складати маршрут та план подорожі, удосконалювати мовлення учнів, вчитись цікаво розказувати про своє селище.
Діти мали змогу почути вірші, прочитані самими авторами П.Кінащуком і М. Богаченком про Отинію. А на уроці з природознавства діти уявно мандрували стежинками рідних Карпат. Тут домінувала робота в групах. Кожна група мала конкретне завдання: перша готувала інформацію про міста підніжжя Карпат, інша розказувала легенди. Біологи ознайомлювали однокласників з флорою гір, а зоологи – з фауною. Юні декламатори передавали красу і велич Карпат через рядки поезій. І врешті-решт зупинка “Вікторина” відсумувала старання і наполегливість школярів. Їхню працю було оцінено щирими і ніжними словами вчительки, маленькими подарунками-сюрпризами. Ірина Іванівна вважає, що такі уроки мають певні особливості:
а) учні спираючись на раніше набуті знання, в процесі самостійної діяльності опановують нові;
б) діти вчаться застосовувати ці знання, навички, уміння за різних умов;
в) школярі займаються конструюванням і розв’язанням таких ситуацій, які вимагають від них творчого підходу, самостійності та відповідного емоційного стану. Урок-казка з математики в першому класі є підтвердженням попередніх думок. На основі сюжету казки про Колобка, учні вдало порівнюють числа, складають таблицю складу числа 9, працюють над аналізом задач.
8 9
8
На дошці ряд цифр:
8 5 3 6 4 9 2 10 1 0 7
Завдання: записати числа по порядку. Учні швидко справились з завданням і злий Вовк не нашкодив Колобку.
Вчителька дозволяє дітям хвилюватися, створює умови для того, щоб учні аргументували правильність своїх відповідей, ставили запитання, робили “відкриття”. Саме власні відкриття викликають у школярів захоплення, потребу в пізнанні, активізують їхню розумову діяльність.
Неабияке місце в творчому пошуку вчительки відіграє народна творчість: приказки, прислів’я, легенди.
На уроці з читання, ознайомлюючись з калмицькою народною казкою “Казка про рідний край”, діти самі визначають головну думку твору, розмислюють над прислів’ями, які найвлучніше виражають її:
Своя хата краща від чужих палаців.
Кожному мила своя сторона.
Краще на волі на вітці, ніж у неволі в золотій клітці.
В процесі уроків Ірина Іванівна систематично нагадує дітям дотримуватись правил культурного спілкування при висловленні своєї думки:
Не перебивати того, хто говорить;
Критикувати ідеї, а не особу, що їх висловила;
Пропонувати власні варіанти;
Поважати всі висловлені думки;
Не змінювати тему;
Намагатися заохочувати всіх однокласників до участі у розмові. Це вчить школярів відстоювати власні погляди, рецензувати виступи товаришів, висловлювати своє ставлення до вчинків персонажів прочитаних творів.
Допомагати дитині усвідомити себе як особистість – ключове завдання творчого пошуку Ірини Іванівни. Адже тільки через усвідомлення можливий процес оволодіння складовими компонентами внутрішнього світу, тобто формування виховання як суб’єкта власного морально-духовного розвитку. Шкільний вік, як вважає педагог, виявляється сприятливим для виховання у дитини фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким є здібність цінувати особистість людини.
У цьому учні переконались при зустрічі з випускниками рідної школи: Марцинковим О. Б. – аспірантом технічного університету, Юркевичем В. М. – керівником “спілки селян “Стецівська”, М. Богаченком – начальником Львівської організації “Просвіта”, тобто людьми, які досягли високих творчих звершень, беручи участь у виховному заході “Отинійські вечорниці”.
Організовуючи літературно-музичну композицію “Стояла я і слухала весну”, приурочену 132 річниці від дня народження Лесі Українки, Ірина Іванівна намагається виховати у дітей почуття гідності за свій народ, людей, які залишили незбагненний спадок для нащадків. Вона акцентує увагу не тільки на навчальному матеріалі, але й прагне, щоб її учні були високоосвіченими, етичними. Як вправно хлопчики дарують компліменти дівчаткам і навпаки, вчаться сідати за стіл, підтримувати тему дискусії, відчувати гордість за свої вчинки.
Підтвердження цьому є проведений “Лицарський турнір ввічливості”. Клас поділений на: орден добрих і благородних і орден хороших манер.
Девізами орденів були рядки:
- Ввічливість і повага -
Для лицаря відвага!
- Живи, працюй, добро звершай
І нагород за це не вимагай.
В процесі проведення турніру діти прагнуть до самореалізації, самовдосконалення, долаючи перешкоди розумового напрямку.
Коли навчання для дітей – радість, то школа для нит не є проблемою. Найкраща підготовка до майбутнього – це формування у дитини внутрішнього комфорту, впевненості перед кожним новим кроком, відчуття повноти життя. Тому Ірина Іванівна наполегливо формує моральні якості кожної дитини, розвиває стійкість до несприятливих і негативних умов, з якими вона може зустрітись, систематично працює над пошуками ефективних методів роботи для активізації розумової діяльності учнів.