2.3. Перевірка якості вищої освіти в Естонії

Система оцінки якості Естонської вищої освіти – це безперервний процес, який складається з чотирьох частин – самоаналіз університетів (факультети чи відділення), оцінка іноземних експертів, автономний орган, який називається Радою Оцінки Якості Вищої Освіти, який приймає рішення щодо навчальних планів та встановленої акредитації навчальних закладів, і самовдосконалення університетів.

У встановленій структурі оцінки вищої освіти провідну роль виконує Рада Оцінки Якості Вищої Освіти (HEQAC) з її повноваженнями прийняття остаточних рішень, а також Центром Акредитації Вищої Освіти, який організовує процедури акредитації.

Рада Оцінки Якості Вищої Освіти була заснована Урядом Республіки у 1995 р. Головні дії HEQAC включають акредитацію університетів та інших навчальних закладів, які забезпечують вищу освіту, акредитація їх навчальних планів, розробка стандартів вищої освіти, які відповідають міжнародним вимогам та видання рекомендацій на основі рішення про акредитацію.

Активна оцінка навчальних планів почалась після заснування Центру Акредитації (АС) в 1997р. АС формує групи та узгоджує з університетами час проведення експертиз. Крім цього, АС підтримує контакт з іншими центрами акредитації. АС – член сіті агентств перевірки якості Європи (ENQA) та всього світу (INQA).

У відповідності з законами Естонії акредитація необов’язкова; але це єдина можливість для закладу освіти отримати право видавати офіційно визнані документи, що завіряють вищу освіту. Виняток складають лише ті дипломи університетів, які видані для завершення навчальних планів, зареєстрованих перед початком реформи навчальних планів. Також, у вигляді винятку, у суттєвих дефіцитів чи проблем в одному закладі освіти або Міністерство Просвіти і Дослідження можуть ввести акредитацію. Стандарт Вищої освіти, який визначає загальні вимоги для різних стадій вищої освіти в Естонії і на основі якого приймаються рішення щодо видачі ліцензій освіти та акредитацій, грає суттєву роль у визначення рівня якості освіти.

Критичний самоаналіз, підготований вузом, складає основу системи перевірки якості. Самоаналіз, в залежності від його мети, включає аналіз функціонування закладу в цілому або тільки конкретного освітнього процесу (навчальні плани, навчання, студенти та ін.). експерти оцінюють і правильність закінченого самоаналізу. І об’єкт специфічного аналізу. В фіналі процесу оцінки, вони представляють їх коментарі та рекомендації, які поряд з результатами самоаналізу формують підставу для покращення навчального закладу в цілому (встановлена оцінка) або конкретний навчальний процес (оцінка навчальних планів). Вони також відправляють їх рекомендації HEQAC стосовно повної чи умовної акредитації навчального плану для того, щоб надати чи не надати акредитацію. HEQAC приймає остаточне рішення стосовно того, чи може вуз, на основі навчального плану, видавати офіційно визнані дипломи. Позитивне рішення акредитації, повно чи умовна акредитація, повинна прийматись на 7 років або на 3 роки, відповідно.

У 2002 році був закінчений перший раунд акредитації. В 1997 – 2002 роках, в цілому, 500 навчальних планів були акредитовані, з яких 385 представили повну акредитацію, 100 умовно і 15 – негативно. В доповнення до цього була виконана акредитація одного закладу.

На прикладі Естонії ми можемо ствердити, що введення системи акредитації було ефективним стимулом, щоб розвинути системи перевірки якості всередині самого закладу, і було дано багато рекомендацій іноземними експертами на виконання реформи навчальних планів 2001 – 2002 роках [11].

Список використаних джерел

Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В.Г.Кременя. – Тернопіль, 2004. – с.40-128

Вікторов В.Нові моделі управління освітою / Вища освіта України. – 2005. – №2. - С.66-71.

Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення цілей // Вища школа. – 2005. - №4. – С.20-25.

Зязюн І.А. Болонський процес у Європі і Україні // Трибуна. – 2005. – № 1-2. – С.14-16.

Конвенція вищих навчальних закладів Європи “Формування європейського простору вищої освіти”// Болонський процес: Документи/ Уклад. З.І.Тимошенко, Я.М. Крехов та ін. – К., 2004. – 169 с.

Найхарактерніші тенденції розвитку закордонної вищої освіти // Корсак К.В. Світова вища освіта. – К., 1997. – С.14-45.

Розвиток Болонського процесу в закордонних країнах// Рідна школа. – 2005. - № 8. – С. 6-8.

Спільна декларація міністрів освіти Європи // Болонський процес: Документи/ Уклад. З.І.Тимошенко, Я.М. Крехов та ін. – К., 2004. – 169 с.

Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України /

За ред. В.Зубка. – К., 1997. – 290 с.