За віки свого існування народний і церковний календар настільки злилися, що нині становлять фактично єдине ціле. Дати, свята церковного календаря протягом століть органічно «вплелися» в народний календар, національну духовність. Учні мають глибоко знати зміст, духовний потенціал народного календаря. Учитель повинен будувати свою роботу так, щоб учням не нав’язувати не релігійних, ні атеїстичних поглядів чи переконань.

Наприклад, молодшим школярам подобається День Святого Миколая вони знають що це народна традиція святкування його в Україні діти святкують його в позаурочний час, запрошують батьків.

У народі до святого Миколая ставились з особистою повагою, оскільки «він другий після Бога заступник на землі.»

Зимовий Миколай вважався покровителем усіх бідних і знедолених, землеробства й тваринництва, а також земних вод, на яких рятував людей.

У цю пору зима остаточно «лягає на землю». Вже зібрано збіжжя, зроблено припаси, а тому можна й святкувати.

Але найбільше чекали 19 грудня діти. Не всі знають, що Святий Миколай раніше в Україні вважався національним дідом морозом. До свята готувалися заздалегідь у вечері хтось із найстарших у родині, переважно дідусь, перевдягалися в «Доброго Миколая». І заходив до оселі з подарунками, які приготували батьки. Не рідко Миколай мав янгольські крила, довгу бороду, а в руках соснову гілочку обвішану цукерками вручаючи гостинці, святий нагадував малечі про все добре і погане, зроблене нею за рік. Так виховувалося шанобливе ставлення до батьків, діти привчалися до чемності і праці.

У християнській релігії, її звичаях та обрядах, передбачених церковним календарем, є багато загальнолюдських цінностей. Учитель повинен володіти глибокими знаннями історії релігії, церкви, що дасть змогу всебічно використати потенціал народного календаря.

Традиції, звичаї та обряди річного циклу багатогранні і скаладні сповнені великого ідейно-моральне, емоційно-естетичного змісту. Вони відображають етнічне, суспільно-політичне, культурно-історичне життя народу на різних ступенях розвитку, його багатогранну духовність, якості, що формувалися протягом віків.

Ще давньоукраїнські традиції увійшли у наші звичаї, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня, без писанки, Святої Тройці – без клечання навіть називаємо це останнє свято зеленими святами.

Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд не мають ні якого значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущім бальзамом, який сповнює її могутньою силою.

Завдяки пропаганді народних традицій, повір’їв, звичок, легенд у дітей виховується любов до України, природи, дбайливе ставлення до рідної мови, традицій свого народу.і