Чи ти рано до Схід-сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок не певних

Звичаю не вчила?

Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей традицій, звичаїв –

це такий же великий гріх для матері, як і гріх не молитися богові.

Наша Україна велика. Коли ми почнемо приглядатися, то побачимо, що звичаї, традиції нашого народу на диво між собою близькі. Хто його знає, чи не є саме ця близькість звичаїв тим цементуючим матеріалом, що перемагає своєю міццю всі інші сили, які працюють на руйнування єдності нашого народу.

Вчитель початкових класів, повинен так побудувати свою народознавчу роботу так, щоб використання свят і традицій на уроках, чи в позаурочний час були відповідні, доступні для розуміння, цікаві і насичені.

Формування громадянина засобами народознавства передбачає не лише засвоєння певної суми знань, умінь і навичок, а й активно-творчу діяльність.

Звертання до традицій зовсім не означає нехтування сьогоденням. Тільки осмисливши минуле, пізнавши витоки своєї культури та історії, можна й чіткіше зрозуміти сьогодення, і уявити майбутнє. «Той хто не знає свого минулого, - любив повторювати Максим Рильський, - не вартий майбутнього.»

Напевно, вже можна проаналізувати ситуацію що до впровадження народознавства у шкільну освіту, і навіть зробити певні висновки. На початку цієї праці учительство спонтанно зверталося до традиційного пласту національної культури українського народу; школярі залучалися до наукових розвідок етнографії і фольклору рідного краю, у вихованні використовувались елементи народного педагогічного досвіду то що. С часом народознавча робота урізноманітнювалась і збагачувалась за формою і змістом . вона здобула багато прибічників в українському шкільництві, бо відкрила нові шляхи корекції і оновлення навчально-виховного процесу завдяки використання кращих здобутків національних культур українців і представників інших народів, що живуть в Україні. На місце застарілих засобів у навчально-виховний процес повертається апробований апробований практикою сотень поколінь народний педагогічний досвід – педагогічні цілі , ідеї ,засоби ,а з ними і притаманні нашому народові ідеали , моральні норми.

Надзвичайно широкі навчально-виховні потенції народознавства . пізнання етнічної історії України , рідного краю, свого родоводу, досягнень народу у виробничій і духовній сферах розширює світоглядні межі і виховує в учнів глибокі патріотичні почуття, національну гідність. Ознайомлення з культурно-історичною спадщиною свого та інших народів світу формує в них уявлення про етнічну специфіку і самоцінність традиційної культури свого народу, а також гуманітарну спільність народів світу. Залучення дітей до народного образотворчого мистецтва, фольклору збагачує їхній духовний світ, підвищує загальний культурний рівень.

Звернення освіти до джерел національної культури , її традиційно-побутового пласту сьогодні цілком закономірне і віддзеркалює зростання етнокультурних запитів населення в умовах національного відродження,

Посилення етногенетичних процесів в Україні і становлення її державності.

Паралельно до пошуків форм і методів інтегрування народознавства у змісті освіти йшло усвідомлення його на рівні програмування .

Розробленні для початкової школи програми, як годиться, передбачають інтеграцію у межах народознавча знань інших дисциплін.

Іноді вивчення народознавства спрямовується з традиційно-побутового культурою свого села, міста, що також має свою аргументацію, бо національне відродження починається з відродження рідного краю : трудових традицій і духовності його населення, сімейної моралі й етики в кожній родині. Тай зацікавленість учнівства спирається на відоме з малку , на най дорожче – традиції своєї родини й іде далі від родоводу до пізнання етнічної історії краю, від конкретних проявів художніх і виробничих традицій у повсякденному житті кожної сімї до усвідомлення мозаїчного розмаїття в національній культурі народу.

Зрозуміло, що сьогодні йде пошук оптимальних шляхів упровадження народознавства у шкільну освіту і ,за рештою, те позитивне, що має кожен з підходів, буде враховано і колективним досвідом будуть відпрацьовані науково-методичні вимоги до нового предмета.

Щодо авторської позиції у проектуванні народознавчого курсу, то вона певною мурою реалізована у програмах для початкової школи «Народознавство» (Освіта ,1992) Відбір знань у фахових наук здійснено на основі сучасних досліджень з урахуванням територіальних етнічних аспектів

Національної культури українців, а також тенденцій сучасних етнічних процесів.

Вивчення наскрізного народознавчого курсу пропонуємо розпочати у початій школі за програмою «Народознавство» яка на основі місцевих матеріалів ознайомить дітей з найбільш яскравими виявами народної культури: з моральними і художніми цінностями українців , зі стороно його етнічної історії-родоводом, основними господарськими традиціями. Навчальний матеріал систематизовано навколо життєво важливих для дитини знань, відповідно до яких у програмі виділено теми: «Рід, родина, рідня» , «Твоя світлиця рідний дім», « Де ти появився на світ» , « Твій рідний край» , « Твоя країна Україна».

Наступним кроком в інтегруванні народознавства в шкільну освіту має стати створення спеціальної навчально-методичної бази для систематичного вивчення етнічної історії українського народу та його традиційної культури, а також інших народів України, світу. Політичну роботу зі створення наочності, дидактичних матеріалів ведуть учителі народознавці, досвід яких у розробці методик викладання народознавства, вивчення його окремих питань на уроках літератури історії тощо широко висвітлюється у педагогічній пресі. Універсального навчально-методичного комплекту для школи поки що не створено, однак готується до друку у видавництві освіта кілька варіантів посібників з народознавства для вчителів. Постійно друкуються цікаві публікації цього напрямку