Щодо наукових розробок, то тут маємо перші кроки. Узагальнення й осмислення на теоретичному рівні потребує нагромаджений практикою довід: нагальною стала потреба наукового обґрунтування змісту й обсягу народознавчих знань , а також визначення концептуальних і прогностичних позицій інтегрування народознавства у зміст шкільної освіти. Яким шляхом піде далі цей процес : буде народознавство формуватися окремим предметом, а бо його елементи органічно наповнять інші шкільні гуманітарно-практичні курси? Від обраного шляху, мабуть, залежатимуть можливості в перспективи національного виховання, на скільки міцний ґрунт для національної самосвідомості дітей і молоді буде створенню уроки навчання в школі.

Останнім часом популярним став термін « українознавство» , який інтегрує у собі не тільки народознавчі науки , а й знання української культури. Отож нині актуальним є питання розробки концепції народознавчої освіти в школі , основні параметри якої вже набули обрисів у концепціях національної школи та державних документах про освіту.

Органічним продовження вивчення народознавства в урочних формах є звернення до етнографії і фольклору краю , традицій народного виховання у позаурочній роботі школи. Серед найбільш популярних форм , які вже мають до певної мури усталений характер, варто назвати виховні години з народознавства, малі академії народних мистецтв та інші творчі гуртки, шкільні етнографічні музеї і виставки, фольклорні свята та фестивалі, ярмарки. Народну театри тощо.

Виховні потенції народних традицій реалізуються у шкільних ярмарках на яких діти представляють результати своєї праці, а зароблені кошти віддають на благодійні справи : у святкуваннях циклів народного землеробського календаря, в інсценуваннях традиційних сімейних свят, обрядів. З основами народного виховання ознайомлюються батьки на конференціях, присвячених традиціям сімейного виховання, які проводяться в межах університетів народознавства.

Як годиться, студії з етнографії і фольклору рідного краю увінчує створення виставок і музейних експозицій. Це «світлиця», «рідна хата» тощо, я яких експонуються традиційно-побутові предмети, народи промисли й ремесла, а також твори сучасних народних майстрів, демонструються традиційні виробничі процеси. Ці музеї стають години, в них збирається шкільна молодь на вечорниці, тут працюють творчі гуртки тощо.

Залучення учнівства до народознавства набуває вже певної системи. Так, у ряді шкіл України названі вище форми становлять ланцюжок, що забезпечує безперервність і послідовність ланок навчання й виховання. До нього часом приєднується народознавча робота дошкільних та позашкільних дитячих установ.

Впровадження народознавства у виховну роботу фіксується у сценаріях і методичних розробках народознавчих заходів (свят, ярмарок, тощо), у рукописних альбомах і збірниках фольклорних творів, які стають методичною основою для подальшої роботи.

Аналізуючи цей процес корекції шляхів виховної роботи на основі залучення народознавства та етнопедагогіки, зазначимо, що він проходить неоднаково як у територіальному аспекті, так і в аспекті дидактичного усвідомлення етнографічних і фольклорних матеріалів. Нерідко його характеризують надмірне захоплення формою, безсистемність і диспропорції у доволі інформативних матеріалів, трапляється одноманітність у використанні навчально-виховних засобів.

І в цій царині відчувається необхідність ґрунтовного аналізу й узагальнення етнопедагогічного досвіду шкільництва, комплексної розробки методики і моделей народознавчої виховної роботи, перспектив її розвідку і найперше – визначення її змістовної частини. Зрозуміло, що на початкових етапах впровадження народознавства школа звернулась до духовного пласту – обрядів і звичаїв народу, до пісенного і уснопоетичного фольклору. Це те, що найкраще збереглося у свідомості сучасників, у ньому містися високий емоційний заряд.

Ще одна проблема; часом викладання або виховна робота з народознавства потрапляє у випадкові руки, заради погодинного навантаження беруться за це вчителі, не готові до неї ані фахово, ані духовно. І тоді знову – формалізм, байдужість, нехтування особистісними інтересами дітей тож аби народознавство у деяких школах не стало даниною моді, аби остаточно не відвернулась наша молодь від батьківської хати, треба віддавати цей предмет у небайдужі руки, педагогам, які здатні захопити душі хлопчика або дівчинки іскорку святої любові до своєї Вітчизни, навчити школярів дбайливо і бережливо ставитися до скарбів національної спадщини якщо на уроках народознавства і в позаурочних заходах основними домінантами стануть висока мораль і етика, духовність, то не виникне зворотна ситуація, не відкотить від нас цілюща хвиля народної культури.

Про впровадження народознавства у шкільну освіту дбає міністерство освіти, вживаючи певних заходів. Серед них: організація конкурсів науково-дослідницьких програм, навчально-методичних посібників; видання науково-допоміжної літератури; організація загальних дитячих рухів («Земля моїх батьків – моя земля», «Козацькими стежками»); фахова підготовка і перепідготовка з народознавства педагогічних кадрів тощо.

Але не зважаючи на наявні здобутки, не всюди, нажаль, сповна використовуються навчально-виховні можливості народознавства, не у всіх школах розуміють значення залучення учнівства до основ національної культури для її відродження і подальшого розвитку. Як і в попередні національні ренесанси, сьогодні процеси відродження протікають у змаганнях із зневажливим ставленням до народної спадщини і традиції у різних сферах матеріальної і духовної культури народу, звичаїв, обрядів, тобто основ української культури.

Не бажання прийняття, а часом просто нерозуміння глобального значення культурно-історичної спадщини українського народу постає на певному ґрунті: це і демографічні, соціальні зміни у державі і суспільстві і деформація у суспільній свідомості, а саме панування штучно сформованих стереотипів національної культури, дефектність відображення об’єктивних рис етносу. Адже на рівні буденної самосвідомості функціонує спрощена, вульгаризована емпірична модель української нації, у якій на перший план вийшли особливості, що не мають визначального значення. Наприклад який елемент народного одягу , їжі. А глибинні пласти народної філософії, моралі і духовності, народних знань і досвіду в різних сферах діяльності залишається поза увагою. Запобіганню