Досвід розвитку світової освітянської науки переконливо свідчить: у багатьох цивілізованих країнах у шкільному курсі навчання і виховання здавна використовувалися засоби народної педагогіки. Так в часи культу особи і застою зі змісту освіти вихолощувалися ідеї народознавства. Перевірені віками засоби та скарби народної мудрості застосовувалися у наших школах зрідка або ж не використовувалися взагалі натомість учні часто вивчали суто абстрактні основи наук, здебільшого знання були відірвані від матеріальних і духовних цінностей рідного народу.

На вироблений віками народний досвід дивляться як на щось віджиле, патріархальне, ледь не консервативне, а дехто вважав його навіть шкідливим.

Нажаль, у більшості наших програм не знаходиться місця на вивчення народного досвіду, звичаїв та побуту наших предків, які своєю мудрістю не тільки не поступалися перед іншими, а й мали певну перемогу.

Проблема використання народознавства в навчально-виховному процесі зацікавила передових учителів–практиків, науковців та всіх, хто причетний до виховання дітей.

Люди кажуть: щоб полюбити свою землю, треба неодмінно її пізнати. Потрібно вивчити мову, родовід, традиції, мораль, життя тих, хто не цурався своєї землі, за будь-яких історичних обставин. Наші предки повинні жити в нашій пам’яті, їхні славні справи ми маємо передати дітям та онукам щоб вони пам’ятали якого вони роду-племені, щоб частіше питали себе: «Хто ми? Чиї сини? Яких батьків?»

Програма з народознавства для молодших школярів охоплює коло питань у яких напрямах, які в сукупності становлять цілу систему знань однієї науки. завдання її в тому, щоб спрямувати роботу класоводів і батьків на підтримку та розширення інтересу дітей до народнопоетичної спадщини, ознайомлення з витоками української словесності, з різними жанрами дитячого фольклору, привернути увагу до краси рідної мови, історії нашого краю, до шедеврів українського декоративно-прикладного мистецтва.

Програма також передбачає послідовність у роботі. Кожний наступний клас засвоює її в більш гливому та широкому обсязі.

Теми, що даються в ній, бажано найбільш доцільним для опанування, оскільки вони дають першооснови для подальшого визначення культури спілкування, етики, народно моралі, традицій свят та обрядів.

В кінцевому результаті одержання глибоких знань з усіх аспектів народознавства допоможуть учням зрозуміти до світової культури. Важливим фактором у роботі вчителя і сім’ї є дотримання принципу природо відповідності: необхідно знати анатомічні, фізіологічні, психологічні, вікові та національні особливості дитини.

Деякі розділи програми потребують історичної довідки для вчителя, вважаємо за потрібне дати такий матеріал, аби полегшити його роботу. Необхідною умовою для полегшення реалізації є ініціатива і практична діяльність самих учнів та їхніх батьків. Добре було б, коли б учитель не перенасичував їх різними заходами, а заохочував до цікавих справ. Питання які вміщено в програмі, розглядаються у двох аспектах – пізнавальному та прикладному.

Перший аспект забезпечує оволодіння певними знаннями народознавчого змісту, а другий – це відповідно практична діяльність школярів у всіх заходах разом з батьками та громад кістю. Тут же реалізується принцип зацікавленої діяльності учнів у виховному процесі. Програма базується перш за все на знаннях дітей, які вони одержать з різних предметів в поза навчальній виховній роботі.

Однак варто зазначити, що в школах виникають труднощі, бо вчителі не мають у достатній кількості методичної літератури. Надати їм певну допомогу у роботі і мають на меті методичні рекомендації до програми з народознавства при правильному виборі форм та методів а також певної підготовки самих учителів з цього питання.

З дитинства треба правильно формувати витоки народної моралі. Фундамент, на якому формуються моральні цінності людини честь, гідність, правдивість, людяність, закладається в сімї в ранньому шкільному віці. Шляхом бесід, інформацій та практичних справ варто довести дітям, що у спадок родини передається не лише матеріальна цінність, а й найголовніше це емоційне, естетичне моральне багатство народної душі. В процесі роботи особливу увагу слід звернути увагу на виховання в дитини ввічливості, почуття міри у всіх ділах – що є основою етики людських взаємин.

Людинознавчий підхід в роботі вчителя допоможе учням зрозуміти що знання про людину, її діяльність необхідні, щоб робити правильні висновки про вчинки навколишніх людей, зробити правильний вибір особистості, на яку хотілося б бути схожим. Уміння дитини шанувати свою берегиню, розвивати почуття господаря потрібне сьогодні тому, через ці вміння бережливості можна вийти і на збереження народного добра. Вся практична робота, спрямована на розвиток духовності, реалізується з урахуванням специфіки спадковості, національного характеру психології.

Можливості школи привчати дітей бути господарем усього що оточує їх, великі. Навчити учнів помічати красу людини, праці, природи можна шляхом порівняння, конкретного прикладу. За давнім звичаєм, про господарів судили по їхній оселі, ошатності подвір’я, саду, городу. Про охайність господині свідчив рушничок утирач, який завжди був на похваті.

Якщо господині працьовиті, то скрізь був порядок. Щоб переконати дітей, класовод може організувати екскурсію по місту або селу де діти побачать це своїми очима а потім – відповідний підсумок. Викликати бажання зробити свою оселю кращою і буде стимулом до організації змагань серед школярів.

Треба вчити дітей створювати квітнички у школі та дома. Спочатку варто організувати рейд по насадженню квітів для класу, потім – для дому, а пізніше можна провести насадження кущів і дерев для школи, на присадибній ділянці, в саду.

Можна провести зустріч з людьми старого віку, які б розповіли про призначення в оселі різних предметів або символів. Так, український