багатовікових зусиль. Через неї наш народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію у своїх нащадках.
Народні національні традиції – це історія народу, його минуле, незгасима, вічно жива культурна пам'ять поколінь, сьогоднішнє життя та духовні переживання, з якими народ живе і будує своє майбутнє, тому ознайомлення з нею має велике освітнє та виховне значення.
Адже – це те, що передається з покоління в покоління як загальноприйняте, загальнообов’язкове, перевірене минулим досвідом визначене необхідним для забезпечення подальшого існування і розвитку особи, колективу, держави.
Тому одним із вихідних принципів реалізації Державної національної програми «Освіта» є українська спрямованість освіти. Вона полягає у невіддільності її від національного ґрунту, органічному поєднанні з національною історією й традиціями, збереженні та збагаченні культури народу, відродженні його духовності.
Цією програмою передбачається вивчення наро-дознавства, яке покликане дати учням глибокі й міцні знання з етнічної історії України, сформувати уявлення про особливості традиційної народної культури та національних меншин, характер сучасних етнічних процесів у країні.
Народознавство — це система знань про певний народ, його походження, мову, територію, суспіль-ні, громадські й родинно-побутові стосунки, історію, особливості господарської діяльності, національний характер, світогляд, психологію, спосіб життя, національне виховання й навчання, місце та роль у розвитку світової цивілізації.
Народознавство, що вивчає історію й культуру нашого народу, називається українознавством.
Українознавство як наукова галузь становить комплекс різних наук, що вивчають мову, літе-ратуру, фольклор, історію, культуру.
Цікаво зазначити, що в українознавство М. Гру-шевський, поруч із названими гуманітарними науками, вводив також географічні, геологічні й інші природничі, а також технічні науки, якщо вони деякою мірою пов'язані з Україною. Безумов-но, що в остаточних висновках своїх досліджень і розвідок українознавство спирається на ці науки і зі свого боку доповнює їх власними досягнення-ми.
Охопити українознавство за його повним науко-вим обсягом у початкових класах неможливо. Будь-які маніпуляції щодо його скорочення чи спрощення неприпустимі. Та в цьому й немає жод-ної потреби. Адже молодші школярі опановують не академічну українознавчу науку, а лише її еле-менти. Це — система поліпредметних знань, прак-тичних умінь і навичок, які дозволяють дітям, згідно з їх віковими пізнавальними можливостями й досягненим рівнем розвитку, засвоїти основні вихідні положення наук про історію, етнічні ознаки та інше. Йдеться також і про те, що наші вихованці повинні виявляти власну активність, виробляти свої уміння й навички щодо здобуття знань, їх збагачення і примноження, неухильного дотри-мання народних чеснот і культурних норм.
Зважаючи на багатогранність українознавства, його поліпредметну основу, воно вивчається нині в початковій школі як окремий предмет — народознавство, а також у контексті інших навчальних дисциплін. У першому випадку йдеться про викладання українознавства, у другому — про його використання. З метою увиразнення курсу народознавства у початкових класах щодо змісту, мети, завдання й чіткішого узгодження з на-сущною потребою відродження і розвитку ук-раїнського на Україні, конкретизації назви для полегшеного сприймання її молодшими школяра-ми доцільно надалі назвати даний курс украї-нознавством.
До нього щільно прилягають такі поняття, як «україністика» та «україніка».
Україністика — сукупність наук, які вивчають мову, літературу та культуру українського народу. Україніка — сукупність чого-небудь, що стосується історії, економіки, культури і т. ін. Українознавство належить до народознавчої галузі, а в початковій школі — до народознавчої дисципліни.
Народознавство як наука про життя, звичаї та обряди й духовну творчість народу загальновизна-не у всьому світі.
Обсяг поняття «народознавство» широкий. «Бо ж . пізнати народ,— зауважував І. Франко,— то значить пізнати людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і минуле становище, їхні фізичні і розумові особливості, їхні інститути й економічне становище, їхні торговельні відносини й інтелектуальні зв'язки з іншими народами. Таким чином, до сфери народознавства входили б і такі науки, як історія політична й історія розвитку державних інститутів, історія наук і історія промислу — все, звичайно, в сфері щонайобмеженішій, наскільки це стосується пев-ного конкретного народу». [28. 254с.]
У педагогіці початкової школи вивчення ук-раїнського народознавства, тобто українознавства, подається у контексті неухильного дотримання принципу народності (Г. Сковорода, Т. Шевчен-ко, К. Ушинський, О. Духнович, Б. Грінченко, С. Русова, В. Сухомлинський). У даному випадку народність — це втілення в навчання та виховання учнів засобами українознавства ідей, почуттів і прагнень рідного народу.
Належна увага вчителів, батьків, учнів, гро-мадськості до українознавства має надзвичайно велике виховне, пізнавальне, освітнє, розвивальне, а разом з цим і державне значення. Тому ніякого перебільшення не буде, якщо скажемо, що справжнє національне виховання молодших шко-лярів без українознавства не мислиме. Та й нав-чально-виховний потенціал його невичерпний.
Українознавство служить дійовим засобом ут-вердження у свідомості учнів громадських по-чуттів, української національної гордості й людської гідності українця, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності ста-ти на захист незалежності країни, виявляти по-шанне ставлення до державних символів і атри-бутів. Завдяки цьому ростимуть національно свідомі громадяни України, горді історією, куль-турою і мовою українського народу.
Оволодіння українознавством у початкових класах сприяє входженню молодших школярів у життя, родинний і громадський побут, виробни-чу й культурну сферу рідного етносу.
Вивчення українознавства має бути обов'язко-вим для всіх без винятку початкових шкіл України, бо всі українські діти, в тому числі й представники інших націй, покликані знати й шанувати мову, літературу й мистецтво, історію, культуру й побут народу, серед якого вони проживають. Початковий досвід вже наявний. Його врахування й творчий аналіз дозволяють створити й апробувати нову наукову програму з українознавства як окремого предмета для початкових класів. Мало того, ідеями українознавства