Чільне місце в навчанні українознавства посідає рідна українська мова. Я. А. Коменський назвав початкове навчання школою рідної мови. За визначенням К. Д. Ушинського, рідне слово — то «великий народний педагог», «незвичайний педа-гог», який «не тільки навчає багато чого, а й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом»

[29 .124с] Стоячи на позиціях українознавства, домагає-мось, аби учні вже з перших кроків навчання в школі знали, що їх рідна мова — національна, державна мова великого європейського народу. Вона є рідною для більш як 50 мільйонів людей, які мешкають на всіх континентах земної кулі. Нею написано геніальні твори Тараса Шевченка, Івана Франка й Лесі Українки. Вона багата, гарна, милозвучна.

Виразне українознавче спрямування й щедрі можливості для його вивчення дають нині чинні програми з таких навчальних дисциплін, як «Ознайомлення з навколишнім світом»,]«Приро-дознавство», «Людина і світ». Без українознавства не обійтись і на уроках з трудового навчання, музики, образотворчого мистецтва, математики. Бажано було б, щоб українознавство на уроках знайшло своє органічне продовження, доповнення й розвиток у відповідній позакласній гуртковій і позашкільній роботі.

Дуже важливо, щоб українознавчий компонент увійшов у педагогізацію батьків учнів. Нове педагогічне мислення самих учителів теж має бути з українознавчою орієнтацією. Немало існує труднощів, зумовлених відсутністю достатньої кількості літератури для вчителів, учнів, батьків, вихователів, підручників для початкових класів, розробка методики вивчення українознавства перебуває у зародковому стані. Але названі й неназвані труднощі й перешкоди неодмінно подолаємо, якщо ми дійсно всі цього захочемо.

Ми належимо до європейського народу, нації. Географічний центр Європи розташований в Ук-раїні, на Закарпатті, біля міста Рахова. Євро-пеїзм — наша національна прикмета. А кожен європеєць найкраще знає те, що йому найближче, найдорожче і наймиліше — свою Батьківщину. Пильна увага до українознавства в початковій школі відродить у нас цю прекрасну європейську прикмету. Це сприятиме формуванню щирих українців, виробленню у молодших школя-рів рис поваги до своєї Вітчизни, українського патріотизму, ствердженню українства на українсь-кій землі, подоланню індиферентизму в став-ленні до розбудови самостійної Української держави, а значить і до нашої власної долі, майбутніх доль наших дітей, онуків, правнуків.

«Учителеві також на совісті нехай буде, - писав О. Духнович, щоб у дітях народолюбство збудив і в серцях їх закріпив любов до своєї народності, бо людина без народності, бо людина без народності подібна блукаючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу знаходить, є батьківщиною.» [24.47с]

2. Педагогічні умови ефективного використання традицій і свят у вихованні дітей молодшого і шкільного віку

2.1. методика використання традицій і свят на уроках.

«Добрий початок – половина справи», гласить народна мудрість. Ці золоті слова з народної філософії мають пряме відношення до роботи вчителя початкових класів, як фундатора освіти учнів. Тому проблема вдалого започаткування навчально-виховної діяльності в школі першого ступеню мають принципове значення один з надійних способів його реалізації є активне й широке застосування в ній ідей української етнопедагогіки.

Використовувати педагогічну мудрість нашого народу можна двома шляхами: а) через безпосереднє застосування засобів (фактичного матеріалу) з народної педагогіки; б) на основі проповідування й впроваджування ідей етнопедагогіки вивчення українознавства в школах активізувало процес першого порядку. Останнім часом з’явилося чимало методичних розробок, сценаріїв, варіативних програм та інших публікацій з народознавства побудованих переважно на місцевих матеріалах різних регіонів України. Щодо явищ другого порядку, то вони лишаються поза увагою фахівців, або розгляд їх носить спорадичний характер. Склалося так, як то вже не раз бувало, що педагогічна практика випередила теорію.

Усі видатні педагоги досягли високого наукового злету завдяки тому, що свою педагогічну творить будували на засадах народної педагогіки. То й ніякого перебільшення не буде, коли скажемо що педагогіку творить народ а професійні педагоги її тільки аранжують.

Гуманна, демократична педагогіка й школа виростають на ґрунті народної педагогіки ідеальний варіант педагогіки початкової школи той, що базується на інтеграції народної педагогіки, етнопедагогіки та педагогічної науки в цілому, передової практики навчання й виховання молодших школярів.

Розум виховується розумом, честь – честю, працьовитість – працею, талант плескається талановитістю, а винахідливість і творча ініціатива – творчістю. Треба вміти підняти навчально-виховний процес до такого рівня, аби учні в своєму майбутньому життєвому злеті переростали вчителів. Тільки за такої умови вчителі можуть пишатися своїми учнями а учні – вчителями.

Навченість, освіта, розум, вихованість і здоров’я - найбільший скарб кожної людини. «Знання в воді не тонуть, ні в вогні не горять» , - кажуть у народі.

Втілення ідей української етнопедагогіки у практику виховання і навчання учнів початкової школи України належить до одного з головних обов’язків учителя. І оди із способів реалізації цих ідей через уроки.

Використання різних традицій, народних свят, звичаїв на уроках ефективне тому, що цим можна зацікавити учнів до вивчення учнів будь якого предмета. Адже завдяки пропаганді народних традицій, повір’їв, звичок, свят, легенд у дітей виховується любов до України, природи, дбайливе ставлення до рідної мови, традицій свого народу.

У народі здавна побутує думка, що навчання не така вже й проста справа («Наука – не пиво: в рот не віллєш», «Нема науки без муки») Його не можна звести до простої передачі знань яким володіє вчитель, тим, хто цих знань не має. Це спонукає до постійних пошуків раціональних шляхів організації навчання, відкриття його об’єктивних