Як підвищити педагогічну культуру батьків.

В останні роки в роботі з підвищення педагогічної культури батьків застосовуються найрізноманітніші форми, які базуються на активних та інтерактивних методах, сучасних технологіях і покликані сприяти не лише підвищенню виховної функції сім’ї, а передовсім поліпшенню внутрішньосімейної атмосфери, забезпеченню позитивно насичених взаємин старших і молодших поколінь. З-поміж цих форм особливе місце посідають тренінги, засновані на групових методах навчання.

У ході тренінгу групове спілкування, співробітництво (кооперація) учасників спрямовуються на розв’язання різноманітних особистісних проблем, зміну внутрішніх (негативних, неадекватних) установок, розширення знань і формування досвіду позитивного ставлення до самого себе та до оточуючих, насамперед дітей. Під зміною внутрішніх установок розуміється особистісний перехід до нових можливостей, нової ідентичності, який відбувається, коли індивід не може діяти на наявному в нього рівні і змушений «відмовитись від колишніх цінностей і принципів, колишніх способів існування й шукати нових, раніше невідомих і незнаних, але таких, які дозволяють вижити у важкій ситуації та перейти до нового, більш ефективного способу функціонування».

Тренінгові заняття передбачають застосування типової сукупності дій, за допомогою яких розв’язується певне психотерапевтичне завдання. Сукупність дій, які входять до «техніки», може бути досить великою, але може обмежуватись тільки однією дією чи навіть навмисною бездіяльністю.

Методологічною основою тренінгових занять було визначено теорію конструктивізму, теорію психологічної герменевтики та концепцію особистісних змін. Такий вибір зумовлений базовими ідеями, що лежать в основі означених підходів. Так, теорія конструктивізму стверджує, що індивід, вступаючи у взаємодію з навколишнім середовищем, не може об’єктивно пізнати його. Тому конструктивісти виділяють два види реальності — «сконструйовану» (ту, яку людина пізнає на особистісному рівні) і «трансцендентну» (ту, що існує насправді). При цьому до першого виду реальності належить усе те, що не набуло підтвердження з боку інших, але має право на існування, а до другого — те, стосовно чого досягнуто стійкого консенсусу. Згідно з цією теорією, мова визнається як соціальна дія. Завдяки взаємодії ідей партнерів по спілкуванню конструюється значення реальності, адже індивіди по-різному ставляться до тих самих подій, фактів, явищ. Залучаючись на рівні групи до обговорення проблеми, індивіди переходять на принципово новий рівень комунікації, на нові позиції, що інтегруються в новий загальний конструкт.

Предметом обговорення, його продуктом є проблема. Набуваючи певних змін, вона викликає відповідні зміни в поглядах, установках індивіда, змінює його відчуття об’єктивної реальності. Усе це відбувається, як стверджують представники психологічної герменевтики (Р. Барт, Є. Мергенталер, Н. Чепелєва), через зміну наративу особистості. Тобто, «наративний модус розуміння допомагає людині більш глибоко усвідомити, осмислити власний досвід, а також змінити себе через зміну власної історії, власного наративу». Кожний індивід має власну «карту» реальності, в якій узагальнено його досвід у формі наративів. Водночас його цікавить, наскільки ця «карта» та переживання узгоджуються з «картами» інших людей (П. Лушин). Необхідно забезпечити спілкування, взаємодію таких «карт», що сприятиме генеруванню нової «карти» реальності. Саме в цьому герменевтики і вбачають основну мету психологічної допомоги.

Основними характеристиками особистісних змін виступають дисоціація або відмирання існуючих основ «Я-образу» (індивідуальної ідентичності); невизначеність основ подальшого розвитку особистості й переборення цієї невизначеності через конструювання нової ідентичності, що виявляється в новому «Я-образі». Як стверджує один із представників таких ідей на вітчизняному ґрунті П. Лушин, процес особистісних змін несе в собі як позитивні, так і негативні характеристики. Перші обумовлені виникненням якісно нових якостей, що дозволяє індивіду перейти на суттєво новий рівень функціонування, відкрити в собі прихований до цього часу потенціал розвитку. Негативні зміни пов’язані з утратою минулої стабільності, руйнуванням усталених поглядів, що викликає хаос, невизначеність у вибудовуванні власної життєдіяльності.

Ґрунтуючись на викладених підходах, було розроблено комплекс тренінгових занять з підвищення педагогічної культури батьків, які потребували психолого-педагогічної допомоги у вихованні дітей, установленні та розвитку позитивних внутрішньосімейних взаємин як передумови забезпечення належного рівня соціалізації юнаків і дівчат.

Мета тренінгових занять — формування в батьків особистісних новоутворень, покликаних забезпечити належну реалізацію ними виховної функції як важливого чинника соціального розвитку дітей старшого шкільного віку.

Тренінгові заняття передбачають розв’язання сукупності завдань:*

виявлення й опрацювання проблем, які мають батьки у вихованні дітей;*

розширення наявного в них досвіду вибудови внутрішньосімейних взаємин з дітьми на основі прийняття нових моделей поведінки та відносин;*

формування прагнення до підвищення педагогічної культури через соціальну просвіту та самоосвіту.

Загальні правила проведення тренінгових занять:*

надання учасникам допомоги, а не оцінювання їх діяльності;*

усіляке заохочування батьків до пошуку адекватних, морально зумовлених рішень, а не нав’язування їм готових моделей поведінки;*

ставлення до учасників на засадах співробітництва, коли кожний з них відчуває, що його поважають і цінують, а не маніпулюють ним, примушуючи обирати певний вид дій;*

забезпечення атмосфери комфорту (вільне висловлювання думок, ідей, здійснення дій і вчинків);*

запропоновані вправи не є алгоритмом, а моментом «переживання» досвіду певної поведінки.

Орієнтовні сценарії тренінгових занять

Заняття 1

І. Гра «Візитна картка»

Кожному учаснику пропонується заповнити невелику анкету-візитку та приколоти її до свого одягу. Анкета-візитка може містити такі пункти:

1. Ім’я.

2. Прізвище.

3. Знак зодіаку.

4. Професія.

5. Улюблений колір.

6. Улюблена страва.

7. Хобі.

8. Інше.

Після цього учасники прогулюються по кімнаті та розглядають «візитки» один в одного. Якщо якийсь пункт збігається, вони потискують один одному руки. Коли всі познайомилися, соціальний педагог пропонує відповісти на такі запитання:—

Що ви відчули, коли побачили щось схоже з вашим записом в іншого?—

А коли побачили відмінності?

У кінці гри робиться узагальнення: розповідається, що люди зазвичай відчувають у подібних випадках. Коментарі