ІІ. Бесіда «Роль і значення сім’ї в нашому житті»

Про значення сім’ї в житті людини написано багато книжок наукового й публіцистичного змісту. Їх автори намагаються з’ясувати, для чого людині потрібна сім’я, чому люди прагнуть до її створення, навіщо придумують правила сімейного життя.

Для жінки сім’я — це можливість нормального існування у складному світі, спокій і впевненість у собі, матеріальна та моральна підтримка. Чоловіку сім’я дає стимул до життя, допомагає в подоланні негараздів. Для дитини сім’я важлива тим, що саме вона дає перші й найважливіші знання про життя, тут вона одержує повноцінне виховання. Сім’я створює матеріальні й моральні умови для її зростання, формує моральні життєві засади та статево-рольові установки.

Даючи характеристику сім’ї, ми називаємо її великою чи маленькою, повною або неповною, зрілою чи проблемною, благополучною й неблагополучною, щасливою й нещасливою.

Людина може бути щаслива в сім’ї, де всі щасливі й мають можливості для розвитку та вдосконалення. Кожний її член створює сімейне щастя, не полишаючи цієї складної справи все життя.

Сучасна жінка багато проблем з успіхом бере на себе, відмежовуючи від них чоловіка. Цей процес має дві сторони: позитивну, яка полягає в тому, що жінка наближається до ролі, яку їй належить відігравати, та негативну — завоювання чоловічих позицій.

У кожного члена сім’ї існують певні ролі. Чоловік — це ще й батько, голова, годувальник, стратег, який визначає шляхи та напрямки розвитку сім’ї на роки вперед. Жінка — дружина, мати, господиня дому, тактик, який детермінує щоденний розвиток сім’ї. Вона — сімейний дипломат. Професіоналізм жінки в сім’ї вимірюється тим, яка вона дружина, мати, кохана; чи справно веде домогосподарство, чи затишно почуває себе чоловік, чи приваблива вона для нього. Дитина — це поєднуюча ланка між чоловіком і жінкою, помічник батька й матері, який вносить у їхнє життя радість, надає сенсу їхньому існуванню. Якщо немає одного з членів, сім’я може бути щасливою лише в тому випадку, коли хтось бере на себе роль відсутнього.

ІІІ. Гра «Чи добре ми знаємо свою дитину»

Батькам пропонується подумати й у письмовій формі дати відповіді на такі запитання:

1. Улюблена страва дитини.

2. Чим вона найбільше полюбляє займатись?

3. Що насамперед робить, коли повертається зі школи?

4. Які якості найбільше поціновує в людях?

5. Її найулюбленіше свято?

6. Найулюбленіший колір?

7. Який навчальний предмет подобається найбільше?

8. Що її може порадувати?

IV. Домашнє завдання

1. Проаналізуйте стан вашої сім’ї. Як у ній розподіляються ролі? Наскільки вона щаслива? Що необхідно зробити для її подальшого успішного розвитку?

2. Поспостерігайте вдома за дитиною, поставте їй ті самі запитання, які вам пропонувались під час гри. Звірти співпадання (неспівпадання) відповідей.

3. Запропонуйте дитині відповісти на такі ж запитання, але стосовно батьків. Подивіться, чи співпадають вони з дійсністю. (Чи знає вас ваша дитина?)

Заняття 2

І. Бесіда «Усі ми родом з дитинства»

Батьки і діти... Різні покоління, різні смаки, різні погляди... Та, попри цю різноманітність, неоднаковість проявів у життєвих ситуаціях, існує тісний зв’язок між старшими та молодшими. Це відбувається тому, що діти безпосередньо й точно сприймають нас, батьків, повертаючи нам дзеркальне відображення нашої особистості з усіма її сильними та слабкими сторонами. Тому, паралельно з дорослішанням, повсякчас розширювати коло своїх інтересів, аби прищепити дитині потяг до пізнання, потребує самовдосконалення, здатності до любові, прагнення до вияву чуйності, уваги, доброти...

Але як цього досягти? Як знайти ту стежку, що приведе до серця дитини, допоможе нам краще зрозуміти один одного?

Одним зі шляхів у цій непростій справі може стати «подорож у власне дитинство». Частіше пригадуйте себе слабкими й беззахисними, невмілими й недовірливими, егоїстичними й жорсткими, боягузливими та жадібними... Але не забувайте пригадати і свою чуйність, доброту, щирість, відкритість. Пригадайте випадки, коли ви боялись визнати свою провину, повідомити про погану оцінку. Як тоді не хочеться йти додому, у будь-який спосіб відтягується розмова з батьками.

Можливо, ваш син чи донька відчувають аналогічні побоювання. Допоможіть їм подолати цей бар’єр відчуження.

Навіщо така подорож? Для того, аби краще зрозуміти свою дитину сьогодні, зараз, у цей самий період її життя, коли ви їй так потрібні. Спогад — це місток до порозуміння, пише Володимир Леві. «Якщо важко з дитиною, якщо відчуваєте, що не розумієте її, лише хвилину на день віддайте спогаду про себе самих у тому самому віці, у становищі, близькому, подібному, бодай у чомусь схожому. Зусилля не пропаде, знайдеться, можливо, несподіване рішення...», — підказує психолог.

Діти вірять нам і довіряють нашому досвіду. Вони готові нескінченно слухати про наше минуле. «Виявляється, мами, тата і навіть бабусі й дідусі також були такими, як ми. Що ж вони робили, уміли, що відчували?» — так, можливо, думають наші діти. І щиро дивуються, знаходячи щось дуже близьке, знайоме, коли слухають розповіді «здалеку».

ІІ. Дискусія «Ось я у твої роки...»

Уведення у проблему
Досить часто говоримо дітям — і малим, і великим, — дорікаючи їм у тому, що вони, на нашу думку, щось не так зробили, не за тією молоддю йдуть, не ті цінності сповідують... Не так, як ми в їхньому віці чи як інші люди... Не будемо вдаватись у суть претензій, шукати правих чи винних. Мова про інше: за позитивними аргументами ми частіше звертаємося у власне минуле. Ось тут і виникає запитання: а чи всякий приклад — зразок? Чи правомірно «кликати назад», адже часи й мораль