3. Чи може його невдалий вислів спровокувати вас на різкість або грубість?

4. Чи уникаєте ви розмови з невідомою чи маловідомою людиною?

5. Чи маєте звичку перебивати того, хто говорить?

6. Чи робите вигляд, що уважно слухаєте, а самі думаєте зовсім про інше?

7. Чи змінюєте ви тон, голос, вираз обличчя залежно від того, хто ваш співбесідник?

8. Чи змінюєте ви тему розмови, якщо вона торкається неприємних для вас речей?

9. Чи виправляєте ви мову людини, якщо вона неправильно вимовляє слова, назви тощо?

10. Чи буває у вас поблажливо-менторський тон з відтінком зневажливості та іронії стосовно того, з ким ви спілкуєтесь?

Після виконання тесту підраховуються бали: чим більша їх кількість, тим більшою мірою в людини розвинуте вміння слухати. Якщо набрано більше 62-х балів, це результат слухача «вище середнього» рівня.

IV. Підбиття підсумків

Заняття 7

І. Бесіда «Ми живемо у прискореному темпі й прагнемо долучити до цього наших дітей»

Звертаючись до психолога, батьки досить часто жаліються, що в них не вистачає часу на виконання всього того, що необхідно дитині. Дійсно, не можна не погодитись із тим, що в сучасних батьків не так уже й багато вільного часу. Однак, як засвідчують спостереження, збільшення тієї кількості часу, який дорослі проводять разом зі своїми дітьми, саме по собі не призводить до підвищення ефективності виховання. Не час обмежує батьківську любов, увагу, зацікавленість дитиною та її справами.

Отже, проблема часу полягає не стільки в його кількості, скільки у змісті, у психологічному аспекті, у характері спілкування та взаємодії батьків і дітей.

Час дітей і батьків різний: у перших усе в майбутньому, у других багато вже в минулому... Дитина хоче якнайскоріше звільнитись від опікування батьків, а вони намагаються якнайдовше її утримати. Може, саме тому нам часто здається, що в дитини завжди багато часу, а нам його так не вистачає. Багатьом батькам притаманне почуття постійної втоми, вони відпочивають, але ніяк не можуть відпочити; почуття напруги не зникає. Такі сім’ї живуть у безперервному поспіху, постійно намагаються ще щось устигнути й постійно не встигають.

Такі відчуття часто породжуються різноманітними психологічними причинами. Зазвичай це супроводжується неусвідомленим ставленням людини до свого часу, вона, так би мовити, неусвідомлено хоче звільнитись від цього тягаря, чекає кращих часів, заперечує своє реальне життя, не живе, а тільки збирається жити. Такий стан дорослих відбивається і на їхньому спілкуванні з дітьми. У сім’ї панує атмосфера постійного поспіху; діти щодня чують: «Давай скоріше, скоріше їж, знову зупинився, хутчіше, уже йдемо, я побігла», «Ой, знову запізнююся, скоріше, не затримуй мене».

Іноді ми примушуємо дітей поспішати з інших причин — нам хочеться, щоб вони швидше стали дорослими. «Скоріше б навчився сидіти, ходити, розмовляти, читати, писати...»

Зрозуміло, що все це буде, але чи не стоїть за цим чекання «дитини завтрашнього дня»? Чи не заперечуємо ми сьогоднішнє життя, сьогоднішній день дитини, а разом із цим і її саму? Адже коли так довго очікуване завтра настає, ми знову чекаємо нового завтра, віддаючи лише невелику данину тому, що все є сьогодні, зараз... Може, ми відчуваємо втому тому, що не вміємо любити сьогоднішній, нехай ще недосконалий, день нашої дитини і наш власний сьогоднішній день?!

ІІ. Ділова гра «Акваріум»

Для обговорення однієї проблеми (наприклад, проведення вихідного дня) батьки поділяються на три групи. Одна з них ставить стільці в коло, сідає на них та обговорює проблему протягом 10-ти хвилин. Кожний з учасників висловлює свою думку, як краще організувати вихідний день. Друга група мовчки спостерігає. В її учасників виникають свої думки, тобто критичність мислення стає джерелом нових пропозицій. Потім групи міняються місцями. Друге обговорення відбувається за тими ж правилами. Далі ще один цикл: 5 хвилин дається кожній групі для прийняття власної концепції.

Третя група — експерти, які уважно слухають висловлювання кожної групи. Робиться їх аналіз. Обирається найбільш оптимальний варіант.

ІІІ. Індивідуальна вправа «Який я батько (мати)»

Існує серія тренувальних вправ, які допомагають батькам краще усвідомити власний «образ». Так, приміром, на їхню думку, він (вона) добрий батько (мати), досить комунікабельна людина, любить своїх дітей, намагається якомога краще виховувати їх. Але контакти з ними, їх змістове наповнення й наслідки не завжди вас задовольняють, а іноді викликають і негативні почуття. Чому це відбувається? Може, якісь особливості вашого характеру, особисті риси та якості певним чином впливають на ці стосунки? Спробуйте з’ясувати це.

Заповніть картки. Подумайте та проаналізуйте свої відповіді.

Картка 1

Які мої якості (риси) необхідні для успішної взаємодії з дитиною, її виховання?

1.
2.
3.
4.

Які мої якості (риси) негативно впливають на наші взаємовідносини з дітьми?

1.
2.
3.
4.

Картка 2

Які мої якості (риси), що виявляються в контактах з дітьми, мені подобаються?

1.
2.

Які мої якості (риси), що виявляються в контактах з дітьми, мені не подобаються?

1.
2.

Проаналізуйте свої відповіді. Продумайте, що треба зробити, щоби позбутись наявного негативу й набути побільше позитивних емоцій від контактів з дітьми, досягти належних результатів у їх виконанні.

На завершення проводиться загальне обговорення проблеми.

IV. Домашнє завдання

Спробуйте реалізувати сприйняті вами зміни власної особистості у своїй сім’ї.

Заняття 8

І. Психологічний етюд «Образ співрозмовника» (за С. Болтівцем)

Інструкція для батьків: уявіть вираз обличчя дитини, коли ви збираєтеся звернутись до неї. Спробуйте якомога точніше відтворити його за допомогою міміки. Скажіть і покажіть:

1. Про що, на вашу думку, дитина розмірковувала до вашого звернення?

2. Якою має бути її перша реакція на ваше звернення?

3. Способи попередження негативної