Кожного вечора, перед сном, я обов’язково бажаю Марійці доброї ночі. Це вже стало своєрідним ритуалом — я сідаю на краєчок її ліжка, обнімаю її, цілую. І кожного вечора чую ніжний голосок своєї «принцеси» у рожевих рюшечках і білосніжному мережеві: «Матусю, ти така гарна! Я так тебе люблю!».

Завдання: пригадайте, може, колись і вам не вистачало такої відвертості у спілкуванні зі своєю матір’ю? Можливо, їй важко було зробити цей крок назустріч, а ви так його чекали. У вас ще є шанс уникнути цієї помилки у взаєминах з дітьми.

ІІ. Диспут «Як ми оцінюємо власну дитину»

Існують два види негативних оцінок: загального характеру й суттєві. Які з них ви вважаєте більш доцільними з позицій етикету?

Приклади оцінювання дій дитини:

1) Ти завжди така неохайна, хоч прибери в кімнаті.

Або: У тебе в кімнаті повно бруду, треба його прибрати.

2) Ти, як завжди, не думаєш, що робиш.

Або: На жаль, ти не подумав, перш ніж так учинити.

3) Як тобі не набридне ця ненормальна музика? Вимкни її, будь ласка.

Або: Ти не міг би трохи приглушити звук?

4) Будь ласка, закінчуй свої вічні суперечки, вони ні до чого не приведуть.

Або: Мій дорогий любителю сперечатися, давай спробуємо розібратись у ситуації. Можливо, я неправа.

ІІІ. Загальне обговорення. Підбиття підсумків

Заняття 10

І. Бесіда «Помилки сімейного виховання»

Найбільш поширені помилки в розвитку внутрішньосімейних взаємин виникають через незнання й нерозуміння важливості таких взаємин між батьками та дітьми. Перша з них полягає в тому, що дорослі не розуміють дитину, не знають особливостей її етапного розвитку, психофізичні особливості.

Розуміти дитину — означає усвідомлювати, чому вона чинить так, а не інакше. Наприклад, деякі батьки бачать лише негативний бік у тому, що дитина сказала неправду, і не замислюються про причину, що привела до таких дій. Можливо, дитина прагне самоствердження й визнання, їй не вистачає схвалення. За цих умов доцільніше допомогти дитині в пошуку засобів для самоствердження, у розкритті її позитивних якостей, що заслуговують схвалення.

Інша поширена помилка полягає в тому, що батьки не усвідомлюють, що дитина постійно нас оцінює та вчиться робити це в дорослих. Попри нашу відмінність, суперечливість, неоднаковість у життєвих ситуаціях, діти безпосередньо й точно сприймають нас, повертаючи нам дзеркальне відображення нашої особистості з усіма її сильними та слабкими сторонами.

Своїми власними оцінками батьки можуть навчити дитину бути терплячою, тактовною у висловлюваннях, навчити помічати в інших не лише недоліки, а й достоїнства. Тому паралельно з дорослішанням дітей самим батькам слід багато працювати над власним самовдосконаленням. Вони мають прагнути до розширення власних інтересів, аби прищепити дитині потяг до пізнання, потребу до власних досягнень, здатність до любові, зокрема й до власних майбутніх дітей.

Ще одна помилка — це неувага батьків до проблем дитини, переконаність у тому, що вони не мають суттєвого значення. Але для дитини її проблеми є досить серйозними й такими, що потребують вирішення. У неї є свої негаразди та радощі, вона може глибоко любити й ненавидіти. Від готовності батьків допомогти дитині залежить її переконаність у необхідності допомагати людям, відгукуватись на їхні прохання.

Виховуючи дитину, необхідно навчати її в будь-якій ситуації залишатися чесною та порядною людиною. Випускаючи дорослого сина чи доньку в самостійне життя, батьки мають забезпечити їх мінімумом необхідних знань, технічних навичок, професійних умінь. Зрозуміло, що певну частку цих завдань переймають на себе навчальні заклади, однак саме батьки несуть відповідальність за підготовленість дитини до самостійного життя.

ІІ. Ситуація для обговорення «Стосунки батьків і дітей»

У яких родинах стосунки між батьками й дітьми тепліші, щиріші? Так, де дорослі граються з дітьми. Відомий американський психолог Бенджамін Спок пише: «...якщо батько хоче, аби його син виріс справжнім чоловіком, він не повинен накидатись на хлопчика, коли той плаче, соромити його..., змушувати його займатись лише спортом. Батько має із задоволенням проводити час зі своїм сином, даючи йому відчути, що він «свій хлопець»... У батька із сином мають бути свої спільні секрети». А це вже серйозна гра у вірність, відданість, надійність друга.

ІІІ. Диспут «Помилки у вихованні, яких колись усі допускали»

Проблеми для обговорення
Обіцянка більше не любити. «Якщо ти не будеш таким, як я хочу, я більше не буду тебе любити».

Думка психолога: обіцянка не любити свою дитину — один з найбільш дієвих засобів виховання. Однак ця погроза, як правило, не здійснюється. А дитина чудово відчуває фальш. Набагато краще сказати: «Я буду тебе все одно любити, але твою поведінку не схвалюю».

Байдужість. «Роби що хочеш, мені все однаково».

Думка психолога: ніколи не треба показувати дитині, що вам байдуже, чим вона займається. Дитина відчуває вашу байдужість і відразу ж почне перевіряти, наскільки вона справжня. І, скоріше за все, перевірка буде полягати у здійсненні за відомо поганих учинків. Тому краще замість байдужості налагодити з дитиною дружні стосунки, навіть якщо її поведінка вас не задовольняє.

Занадто суворості. «Ти маєш робити те, що я тобі сказав, тому що в сім’ї я головний».

Думка психолога: діти обов’язково повинні