Причиною конфлікту часто стає неврахування особливостей дитячого психологічного розвитку. Навіть дорослим важко відразу переключатися з одного на інше, особливо якщо це різнополюсні дії. Що ж уже казати про дітей. Тому, як правило, будь-яка різко висунута вимога породжує в неї невдоволення й опір. З’являється напруга. Дорослі, звертаючись до дітей, вступаючи з ними у спілкування, мають це враховувати й давати їм час для такого переходу.

У спілкуванні з дитиною, особливо в оцінці якихось її дій, краще застосовувати описові слова — вони пропонують дитині знайти власне рішення проблеми. У такий спосіб можна уникнути проблеми вини й закцентувати увагу на іншому, на тому, що треба зробити.

У взаєминах з дітьми батьки часто бувають непослідовні. Про це іноді важко зізнатися навіть самим собі. Але якщо сьогодні говориться одне, а завтра — інше, учора вимагається робити так, а післязавтра по-іншому, то діти відразу зрозуміють головне: порядку в сім’ї немає, і перестануть слухатись. Якщо судження й вимоги часто змінюються, то будь-яка людина, а не тільки дитина, рано чи пізно перестане їх сприймати. Тому, якщо все ж таки через якісь обставини доводиться міняти вимоги, неодмінно треба пояснити дітям: чому?

Приховувати своє роздратування, негативні емоції, категоричну незгоду не можна, та й не вдасться, коли діти поводять себе погано. Але треба пам’ятати, що гнів не повинен ставати головним виховним засобом. Гнів неефективно й руйнівно впливає на взаємини батьків і дітей. Якщо піти цим шляхом, то, можливо, і можна розв’язати якісь проблеми сьогодення, завтра втрати будуть значно серйозніші — повага дітей. Роздратування може непомітно стати звичкою, а потім і невід’ємною рисою характеру.

Суперечок, критичних ситуацій не стане менше з роками, але діти стануть більш самостійними та критичними, тому вже змалку треба вчитись розмовляти з ними спокійно, що б не сталося. Зрозуміло, усе одно будуть сварки, але треба вміти й миритися. Не відмовчуватись, не переживати, ховаючи очі, а вибрати час, знайти потрібні слова для щирої, відвертої розмови.

Якщо дитина захоплюється не тим, ким би хотілося батькам, не треба залишати її без батьківського благословення, не слід відкрито критикувати, висловлювати беззаперечну заборону. Нехай захоплюється й розчаровується, змінює заняття — це її право. Необхідно спробувати дізнатись, чому син чи дочка не хочуть наслідувати своїх батьків. Хоча б одне припущення має бути. Не може дитина просто так, через випадковий каприз відмовлятись від того, що їй пропонується. Навіть малюку недостатньо категоричної відмови; він хоче знати, чому. Тим більше такої заборони не зрозуміють старші діти, якщо у відповідь на продумане прохання одержать коротке «ні». Неодмінно треба стежити за інтонаціями, добирати слова, щоб відмова не сприймалась як примха, каприз, абсолютизм влади. Найчастіше ображає не сама заборона, а тон, яким вона проголошується. Не слід жалкувати часу на пояснення причин негативної відповіді: так діти легше приймуть відмову. Незалежно від того, як дитина прореагує на відмову, треба намагатись не сваритися, не погрожувати й не застосовувати покарання. Примусити, звичайно, можна і маленького і великого. І якщо навіть він зробить те, про що просять, потім обов’язково винайде методи боротьби й навчиться уникати неприємних для нього дій і справ.

Послухайте два діалоги та зробіть висновки щодо вміння позитивно спілкуватись і попереджати виникнення конфліктів.

Діалог А.

Мати. Куди це ти зібралась так одягнута о десятій годині вечора буднього дня? Скільки можна шлятися? Брала б краще приклад зі своєї сестри!

(Мати відразу починає звинувачувати.)

Дочка. Мамо, завжди ті чіпляєшся! Я просто йду погуляти з собакою. Чому ти завжди думаєш, що я роблю щось погане? Ти завжди порівнюєш мене з Марійкою, а я цього терпіти не можу!

(Дочка, обороняючись, заявляє, що мати завжди звинувачує її та робить узагальнення.)

Мати. Ой, погуляти з собакою! І я повинна вірити? Знову брешеш! Напевно, кавалер чекає тебе на вулиці!

(Мати немов не чує слів дочки та знову нападає.)

Дочка. Завжди ти мене звинувачуєш! Урешті-решт, гуляти з собакою — це просто мій обов’язок. Ти ніколи мене не слухаєш! Ти мене ненавидиш, ось що.

(Дочка заходить ще далі в узагальненні, підігріваючи обстановку.)

Мати. Ніякої поваги! Ти мене тримаєш за наглядача. Іди негайно у свою кімнату. Можливо, там ти надумаєш вибачитися за свою поведінку. Тільки й можеш, що нерви матері псувати».

(Повний розрив відносин.)

Діалог Б.

Мати. Куди це ти зібралась так одягнута о десятій годині вечора буднього дня? Скільки можна шлятися? Брала б краще приклад зі своєї сестри!

(Мати відразу починає звинувачувати.)

Дочка. Я просто йду погуляти з собакою.

(Дочка не пробує захистити себе.)

Мати. Та невже, у такому вбранні! Швидше можна подумати, що ти йдеш на кіностудію імені Довженка зніматись у головні ролі.

(Мати не відповідає, а як і раніше, звинувачує.)

Дочка. Ти ж сама знаєш, що гуляти з собакою — це просто мій обов’язок, але мені неприємно, коли сміються над тим, як я вбрана.

(Дочка не звинувачує матір.)

Мати. Я знаю, але мене по-справжньому дратує, коли ти робиш із себе двадцятип’ятирічну жінку.

(Продовжує звинувачувати.)

Дочка. Я не хочу тебе турбувати, мамо. Але не розумію, що саме тобі діє на нерви.

(Не йде в наступ, а бере до відома слова матері.)

Мати. Я просто хочу, щоб ти мала пристойний вигляд. Одягни, будь ласка, що-небудь, що прикриває коліна, і йди.

(Не зовсім конструктивне спілкування, але погляньте, як