Можливість застосування групової роботи для вирішення основних дидактичних завдань (формування нових знань і умінь, повторення і закріплення навчального матеріалу, систематизація знань та їх контроль) доводять роботи Н. В. Петрової, А. Є. Рисенкової, Г. В. Сорвачової та Н. М. Яковлєвої.

Проблема активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів - одна з вічних проблем педагогічної науки. На титульному аркуші "Великої дидактики" Я. А. Коменського було написано: "Нехай альфою і омегою нашої дидактики буде вишукування і відкриття способу, при якому учні менше б учили, а більше вчилися...". К. Д. Ушинський писав: "Наставник повинен тільки допомагати вихованцеві боротися із труднощами розуміння того або іншого предмета: не вчити, а тільки допомагати вчитися" [26,10].

На запитання, як зробити так, щоб учень вчився з охотою і бажанням, кожна епоха в силу своїх соціокультурних особливостей пропонувала свій шлях. Однак і на сьогоднішній день ці питання відносяться до числа найбільш актуальних проблем сучасної науки і практики.

За твердженням Р. А. Нізамова саме стратегією і тактикою максимально активної, винахідливої розумової діяльності студенти повинні опановувати в період навчання, «...адже ні в чому майбутній фахівець не має потреби так сильно, як у здібності вирішувати життєво важливі завдання, але не тільки ті з них, які виникають у виробничій, науковій або суспільній діяльності в готовому вигляді, а насамперед ті, які необхідно виявити, самостійно сформулювати, перетворити і тим самим розумно знайти їх найбільш раціональне вирішення»[16,61].

Таким чином, сьогодні одним з головних напрямків дидактики, як і раніше, залишається пошук шляхів, засобів і методів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Однак з урахуванням сучасних вимог до освітнього процесу принцип активності набуває не тільки самостійності, але й зовсім особливої ролі у системі принципів навчання, яка полягає в тому, що успішне навчання не можна здійснити без реалізації принципу активності, який виступає невід'ємною умовою і показником реалізації будь-якого принципу навчання.

Так, принцип науковості створює основу для активної діяльності студентів не тільки щодо осмислення і запам'ятовування освоюваного матеріалу, але і щодо його теоретичного тлумачення. У той же час проникнення в суть досліджуваних явищ нерозривно пов'язане з якісною стороною діяльності учнів, тобто активністю.

Принцип свідомості і міцності засвоєння знань може бути реалізований тільки в процесі активного навчання, а рівень цієї активності відповідає конкретним цілям освіти і розвитку особистості. У свою чергу рівень активності учнів залежить від того, наскільки свідомо опановують вони знаннями і способами діяльності [26,43].

Принцип індивідуального підходу в умовах групової роботи припускає включення кожного учня в процес активної навчально-пізнавальної діяльності. При цьому рівень активності буде залежати від врахування реальних навчально-пізнавальних можливостей учня. Принцип активності органічно пов'язаний і з іншими принципами навчання.

У психологічному аспекті реалізація принципу пізнавальної активності учня означає забезпечення принципу детермінізму, розкритого С. Л. Рубінштейном: зовнішні причини діють через внутрішні умови. Такими внутрішніми умовами стають, зокрема, ті навчально-пізнавальні відносини, які виникають у процесі навчально-пізнавальної діяльності.

Навчально-пізнавальні відносини, породжені практикою, опосередковано регулюють навчальний процес і знаходять своє вираження у внутрішніх, суб'єктивних відносинах учнів до навчальної дисципліни, до її значення, до себе як потенційного суб'єкта професійної діяльності. Зовнішнім проявом цих відносин служить рівень активності учня у навчанні, обумовлений мірою його включеності у взаємодію з пізнавальним змістом навчання і опосередкованою взаємодією з викладачем.

З ретельно продуманою системою розвитку розумової діяльності пов'язує активізацію і Н. Н. Поспелов. «Активізація навчально-пізнавальної діяльності - вважає він, - полягає у спробі намітити шляхи підходу до такого застосування отриманих знань, що забезпечувало б розвиток розумової діяльності учнів на послідовно все більш ускладнених, якісно відмінних між собою рівнях розумової активності» [16,64].

На думку А. М. Алексюка активізація навчального пізнання полягає у вмінні направити в потрібне русло характерну для навчального процесу боротьбу між процесами порушення і гальмування. «Якщо ця боротьба буде спрямована відповідним, дидактично обгрунтованим шляхом, включаючи інтереси, вольові зусилля та емоції, то вона забезпечить активну і глибоку розумову діяльність, якщо ж ні, то виникає падіння інтересу до занять і байдужість до предмета пізнання» [2,69].

Найбільш повне визначення досліджуваного поняття запропоноване Р. А. Нізамовим, який під активізацією навчально-пізнавальної діяльності учнів розуміє «цілеспрямовану діяльність викладача, спрямовану на вдосконалення змісту, форм, методів, прийомів і засобів навчання з метою порушення інтересу, підвищення активності, творчості, самостійності студентів у засвоєнні знань, формуванні вмінь і навичок, застосуванні їх на практиці» [26,118].

1.2. Мета і завдання активізації пізнавальної діяльності

Всі здібності людини, як це було відзначено вище, розвиваються у процесі діяльності. Це твердження - провідний принцип європейського психологічного підходу. Немає іншого шляху розвитку пізнавальних здібностей учнів крім організації їх активної пізнавальної діяльності. Уміле застосування прийомів і методів, які забезпечують високу активність у навчальному пізнанні, є засобом розвитку пізнавальних здібностей учнів.

Розвиток пізнавальних творчих здібностей учнів - мета діяльності вчителя, а застосування різних прийомів активізації є засобом досягнення мети. Розуміння цього є дуже важливим для роботи вчителя. Піклуючись про розвиток учнів, необхідно частіше використовувати активні методи навчання. Але одночасно необхідно враховувати і те, чи є використовувані прийоми і методи оптимальними, чи відповідають вони наявному рівню розвитку учнів і завданню подальшого вдосконалення їх пізнавальних умінь [16,97].

Застосовуючи ті або інші методи і прийоми активізації, необхідно завжди враховувати наявний рівень розвитку пізнавальних здібностей учнів. Складні пізнавальні завдання можна пред'являти