Система роботи вчителя з активізації навчальної діяльності школярів повинна будуватися із врахуванням планомірного поступового й цілеспрямованого досягнення бажаної мети - розвиток пізнавальних творчих здібностей учнів [16,101].

Будь-яка діяльність людини (не тільки пізнавальна) складається з окремих дій, а самі дії можна розкласти на окремі операції. Учень у процесі пізнавальної діяльності робить окремі дії: слухає пояснення вчителя, читає підручник і додаткову літературу, вирішує задачі, виконує експериментальні завдання і т. д. Кожна із зазначених дій можна розкласти на окремі психічні процеси: відчуття, сприйняття, подання, мислення, пам'ять, уява і т. д.

Серед всіх пізнавальних психічних процесів провідним є мислення, Дійсно, мислення супроводжує всі інші пізнавальні процеси і часто визначає їх характер і якість. Очевидний, наприклад, зв'язок між мисленням і пам'яттю. Пам'ять тим повніше і краще утримує істотні властивості предметів і зв'язок між ними, чим глибше вони осмислені в процесі вивчення. Але мислення впливає і на всі інші пізнавальні процеси.

Отже, активізувати пізнавальну діяльність учнів - це значить, насамперед, активізувати їх мислення.

Крім того, розвивати пізнавальні здібності учнів - це означає формувати в них мотиви навчання. Учні повинні не тільки навчитися вирішувати пізнавальні завдання, у них потрібно розвинути бажання вирішувати ці завдання. Виховання в учнів мотивів навчання на сьогодні є одним з головних завдань школи. Завдання формування в мотивів, що вчаться, навчання нерозривно пов'язана із завданням розвитку мислення і є передумовою її рішення. Дійсно, як і всяка інша діяльність, мислення викликається потребами. Тому, не виховуючи, не будячи пізнавальних потреб в учнів, неможливо розвити і їхнє мислення [16,102].

Отже, використовувані вчителем прийоми й методи пізнавальної діяльності учнів у навчанні повинні передбачати поступовий, цілеспрямоване й планомірний розвиток мислення учнів й одночасне формування в них мотивів навчання.

Для системи роботи вчителя, який прагне активізації пізнавальної діяльності учнів у навчанні дуже важливо мати на увазі, що в розумовій діяльності можна виділити три рівні:

рівень розуміння;

рівень логічного мислення;

рівень творчого мислення.

Розуміння - це аналітико-синтетична діяльність, спрямована на засвоєння готової інформації, наданої книгою або вчителем. У ході викладу нового матеріалу вчитель не тільки повідомляє нові факти, він аналізує результати дослідів, будує теоретичні докази, виводить нові наслідки. Його виклад може включати абстрагування, узагальнення, порівняння, класифікацію, визначення і т.д. Всі розумові операції (аналіз, синтез, абстракція, узагальнення), прийоми розумової діяльності (порівняння, класифікація, визначення), прийоми логічних доказів у ході пояснення матеріалу вчитель виконує сам.

Перед учнями стоїть простіше завдання: простежити за ходом і результатами проведеного вчителем аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння тощо, простежити за логічністю, несуперечністю, доказовістю висновку. Все це вимагає від певних розумових зусиль, певної аналітико-синтетичної діяльності [16,104].

Розумова активність потрібна і при вивченні тексту. Необхідно виділити головну думку параграфа, простежити за переконливістю її обгрунтування, усвідомити логіку міркувань, послідовність та етапи виведення формули, співвіднести конкретні приклади і факти з гіпотетичним положенням і т. д. Оскільки пояснення вчителя буває звичайно розраховано на рівень конкретного класу, а в підручнику цього зробити не можливо, то, як правило, засвоєння тексту підручника вимагає від учнів більших зусиль, ніж засвоєння пояснення вчителя.

Глибоке розуміння учнями отриманого матеріалу є умовою засвоєння ними знань і одночасно школою розвитку їх мислення, їх пізнавальних здібностей. Саме в процесі розуміння учень засвоює досвід проведення логічних міркувань, аналізу, синтезу, абстракції та узагальнення, досвід виконання різних розумових дій (порівняння, протиставлення, співставлення, класифікації, визначення і т. д.). Повторюючи міркування вчителя і підручника, наслідуючи їм, учень освоює прийоми розумової діяльності. Тому глибоке розуміння матеріалу учнями є передумовою самостійного вирішення ними пізнавальних завдань, першим щаблем їх пізнавальної активності.

Система роботи з активізації пізнавальної діяльності повинна містити в собі систему прийомів, які направляють розумову діяльність учнів у процес сприйняття ними матеріалу, який викладається вчителем або у книзі. Необхідно також мати чітке уявлення про те, які прийоми пояснення матеріалу забезпечують найбільш глибоке засвоєння і сприяють всебічному розвитку мислення учнів. Вибір прийомів пояснення визначається рівнем розвитку учнів і характером матеріалу викладення, тому що до викладу біологічних теорій, законів і понять можуть бути пред'явлені різні методологічні вимоги [1,14].

Під логічним мисленням розуміється процес самостійного вирішення пізнавальних завдань. На цьому рівні пізнавальної діяльності учні повинні вміти самостійно аналізувати досліджувані об'єкти, порівнювати їх властивості, порівнювати результати окремих досвідів, будувати узагальнені висновки, виконувати класифікацію, докази, пояснення, виводити формули, аналізувати їх, виявляти експериментальні залежності і т. д. Тому вчитель, організовуючи розумову діяльність учнів на даному рівні, повинен підбирати учням такі завдання, які передбачали б виконання однієї із зазначених розумових дій або їх різну сукупність. Чим більше самостійних дій повинні зробити учні при виконанні завдання, тим воно складніше. Щоб навчання в максимальному ступені сприяло розвитку учнів, запропоновані вчителем завдання повинні дещо випереджати їх рівень розвитку.

Як розуміння, так і логічне мислення являють собою аналітико-синтетичну діяльність, однак між ними є істотні розходження у їх джерелах, дидактичній функції та суб'єктивному переживанню.

У процесі мислення учень самостійно приходить до нових висновків. У процесі розуміння він усвідомлює зміст і несуперечність висновку, зробленого вчителем. При розумінні відбувається осмислення і