Зміст

Вступ

Історія, як ніякий інший предмет у школі, насичена подіями, явищами, що вимагають від учнів не тільки запам'ятовування численних фактів, але і їхньої грамотної інтерпретації. Крім того, специфіка викладання історії в школі вимагає великої кількості наочного матеріалу, що створює образ конкретної історичної епохи.

На протязі століть йшов пошук досконалих методів навчання історії; педагогами, психологами узагальнювався певний досвід, пропонувались нові ідеї в дій галузі.

У наш час зростає потік інформації, поширюється тенденція до відтворення справжньої історії, без перекручувань і фальсифікацій. На сторінках преси з’являється ряд альтернативних думок на певні історичні проблеми і, навіть, цілі періоди, обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.

Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи з того потоку інформації (часом досить суперечливої), яка виплескується на нас з боку преси, радіо і телебачення. У зв’язку з цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Однією з таких проблем, яка потребує негайного вирішення є проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібно допомогти позбутися шаблонного, стереотипного мислення, стандартних установок, які вбивалися в їхні голови ще з дитинства.

На основі безпосереднього сприйняття предметів чи за допомогою зображень (наочності) у процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле. Принцип наочності сформулював і обґрунтував в XVII ст. Я. Коменський: «...усе, що тільки можна уявляти для сприйняття почуттями, а саме: видиме - для сприйняття зором, те, що почуте, - слухом, запахи - нюхом, те, що смакує, - смаком, доступне дотику - шляхом дотику. Якщо які-не-будь предмети відразу можна сприйняти декількома почуттями, нехай вони відразу схоплюються декількома почуттями».

Педагогічний словник визначає наочність як один із принципів навчання, заснований на показі конкретних предметів, процесів, явищ. Під засобами навчання розуміють предмети, прилади чи їх сукупність, яка необхідна для здійснення чого-небудь. Таким чином, під засобами наочності в широкому сенсі мається на увазі все те, що можна сприймати за допомогою зору (зображення на екрані, макети, картини і т. п.), слуху (звукозапису), інших органів чуття.

У теорії найбільш досконало розроблена методика використання наочних засобів і посібників (М. Аппарович, В. Вакурко, П. Гора, Д. Никифоров, Д. Полторак, С. Скляренко, О. Стражев та ін.).

Взагалі вимоги до сучасного вчителя відрізняються від вимог 10, 20 років тому. Педагог ХХІ століття повинен не лише досконало володіти матеріалом, педагогічними здібностями, але й вміти перенести це все у реальне життя учнів, зацікавити практичною стороною предмета, показати застосування у життєвих ситуаціях. Сучасний вчитель має знати відповіді на всі учнівські запитання і бути “підкованим” у всіх сферах життя.

При викладанні навчального матеріалу вчитель повинен вміти знаходити найвдаліші методи, поєднувати їх в залежності від складності теми, рівня самого класу, ступеня засвоєння попередніх тем та інші фактори.

Метою даної курсової роботи є розглянути умовно-графічну наочність на уроках історії та описати як вона використовуються на практиці.

Завданнями курсової роботи є:

Розглянути проблеми та перспективи використання наочності на уроках історії в сучасній школі.

Встановити наскільки актуальною є застосування наочності на даний момент.

Виділити основні види умовно-графічної наочності, які використовують при викладанні курсу історії в загальноосвітніх закладах.

Визначити основні методики застосування окремих видів умовно-графічної наочності на уроках історії “.

Розробити план проведення 2 уроків по історії середніх віків для учнів 7 класу.

Розділ І. Психолого-педагогічні умови при роботі з умовно-графічною наочністю на уроках історії

1.1 Роль наочного навчання у викладанні курсу історії в школі

Історія є процесом розвитку і самореалізації людства в цілому і кожної конкретної людини зокрема. При цьому об'єктом і орієнтиром такої самореалізації, у кінцевому результаті, виступають загальнолюдські, гуманітарні цінності, передусім морально-етичні, релігійні, естетичні. Отже, навчання історії покликане не тільки ознайомити школярів із загальнолюдським досвідом пошуку і знаходження цих цінностей, а й дати їм можливість самим знаходити крихти цього досвіду, виробляючи свої оцінки, особистісне ставлення і емоційну цінність орієнтації до подій навколишнього громадського життя. Уявлення і сформовані на їх основі теоретико-філософські знання про загальнолюдські та інші духовні цінності оточуючого суспільства дають змогу розвивати вміння й індивідуальні якості школяра, сприяють його максимальній самореалізації у ході засвоєння історичних знань. [20, с. 3]

Виходячи із викладеного, головна мета шкільної історичної освіти може бути визначена як створення оптимальних психолого-педагогічних умов для інтелектуального розвитку, саморозвитку та становлення особистості учня як суб'єкта історичного розвитку та суспільних відносин, громадянина-патріота, який керується в своїй діяльності загальноприйнятими соціокультурними нормами та цінностями.

Завданнями сучасної шкільної історичної освіти є забезпечення умов для:—

набуття школярами ключових та предметних компетентностей;—

виховання повноправного громадянина — патріота України, який здатен вільно орієнтуватися в суспільному житті та усвідомлювати свою роль та відповідальність перед суспільством та державою, формування в учнів самосвідомості та власної ідентичності на різних рівнях;—

формування у школярів загальнолюдських та національних цінностей, а також цінностей демократичного плюралістичного суспільства (толерантності, поваги д€ інших, верховенства права, соціальної активності, громадянської відповідальності, моральної свідомості);—

оволодіння молоддю базовими знаннями про головні явища, події, процеси та тенденції в історії України та світу, про діалогічний, безпечний спосіб взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією;—

розвитку історичного, творчого та критичного мислення учнів: умінь здійснювати історичний аналіз, історичну критику, реконструкцію історичних подій, прогнозування та інтерпретацію історичних фактів, умінь добирати та орієнтуватися в історичній