- монументальна наочність: монументальні історичні пам`ятники минулого та історичні місця;

- речові історичні джерела;

- спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі, реконструкції предметів побуту, праці);

- образотворча наочність (учбові картини, репродукції);

- умовно-графічна наочність (схематичні малюнки, історичні учбові карти, аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці);

- технічні засоби навчання (учбові кінофільми, діафільми, відеофільми, компакт-диски (аудіо і комп`ютерні). [5, с. 17]

Предметна наочність створює зразки справжніх історичних пам`ятників. Вона дає можливість учням відчути колорит епох, “зануритися в історію”.

Щоб полегшити й удосконалити роботу вчителя, допомогти йому уникнути випадкового відбору і застосування наочних засобів у процесі навчання, їх необхідно поділити на однорідні групи. Класифікація наочних засобів даної групи дозволяє визначити дидактичні особливості засобів і на цій основі поліпшити зміст та наслідки їх використання.

Наочні засоби поділяють за змістом і характером історичного образу:

1) оригінальні пам'ятки минулого;

2) штучні наочні засоби;

3) умовно-графічні чи символічні наочні засоби. [17, с. 85]

Дана класифікація характеризує особливості виконання, походження, історичну достовірність наочного засобу, але не дозволяє розробити на своїй основі чітку методику використання вчителем наочних засобів.

Наочні засоби розподіляють по групах на основі зовнішніх ознак:

настінні засоби;

настільні засоби;

ілюстрації на дошці,

екранні засоби;

екскурсійні засоби.

Дана класифікація допомагає організовувати зовнішню методику роботи з наочними засобами (як демонструвати, вивішувати, освітлювати наочний засіб), але не змістову роботу.

Головний критерій відбору наочних засобів для уроку — це його характеристика, подана крізь призму вирішення дидактичних завдань. Класифікація наочних засобів за дидактичною метою виділяє чотири групи наочних засобів:

1) ілюстративні, які відповідають на питання «який?» і показують зовнішні ознаки історичних явищ;

2) картографічні, які відповідають на питання «де?» і показують просторову локалізацію історичних явищ;

3) креслярські (умовно-графічні), які відповідають на питання «як?» і показують внутрішні ознаки історичних явищ;

4) комбіновані, які поєднують можливості попередніх груп. [21, с. 4]

Важливе місце серед унаочнення займають учбові картини. Вони поділяються на типологічні, культурно-історичні і такі, що відображають конкретні події.

На уроці картина використовується з різною метою: як першопочаткове джерело знання або як зорова опора в розповіді вчителя; як ілюстративне доповнення розповіді або як засіб закріплення.

Для розкриття якого-небудь процесу демонструється відразу декілька картин, наприклад, щоб показати зміну архітектурних пам`ятників в різні періоди історії.

Послідовність роботи з картиною на уроці є такою: [13, с. 26]

1. Вчитель відкриває або вивішує картину в той момент, коли по ходу пояснення підходить до опису того, що зображено на ній.

2. Дає учням час для ознайомлення з картиною.

3. Починає розповідь, вказує місце і час дії.

4. Дає загальний опис обстановки, на фоні якої розгортається дія.

5. Виділяє деталі і конкретні особливості.

6. На завершення робить загальний висновок, вказує на суттєві ознаки.

Можлива і така форма роботи. Вчитель показує картину, а учні називають все, що на ній зображено; за завданням вчителя дають опис окремих елементів і картини в цілому; придумують для зображення осіб слова та інсценізують окремі сюжети картини; намагаються уявити, що було раніше того моменту, який зображено на картині, або пізніше.

Учбові картини можна застосовувати і з метою закріплення і узагальнення знань учнів.

Умовно-графічна наочність. Схематичний малюнок передає суттєві риси предмета, сприяє формуванню понять. За його допомогою вчитель розкриває явища в його логічній послідовності. [10, с. 2]

Для створення в учнів реалістичного образу у ряді випадків доцільним є співставлення схематичного зображення з ілюстрацією або фотографією. Так, розповідаючи про монументальні пам`ятники Стародавнього Єгипту, вчитель спочатку показує фотографію піраміди, а потім малює крейдою схему розрізу піраміди.

У поєднанні з малюнком можуть застосовуватися аплікації. Аплікації – це вирізані з картону і розмальовані зображення типових для епохи, яка вивчається предметів або представників різних суспільних груп.

Аплікації повинні з`являтися на дошці і змінювати одна одну в процесі викладу, допомагаючи розкрити важливі сторони фактів і послідовність розвитку подій. Поява кожної нової аплікації концентрує увагу учнів на конкретній дії, створює зоровий образ. Вони можуть спостерігати за ходом військових дій, усвідомити послідовність землеробських робіт, особливості ремісничого і мануфактурного виробництва.

На уроках в старших класах часто використовують таблиці, діаграми, графіки, логічні схеми. Останні являють собою креслення, яке відображає важливі ознаки, зв`язки і відносини історичних явищ. Вони використовуються для наочного порівняння різних історичних подій, показу тенденцій їхнього історичного розвитку, а також для узагальнення і систематизації історичних знань. Схеми дозволяють подати наочне зображення узагальнених уявлень, які допомагають учням засвоїти сутнісні ознаки історичних понять. Пояснюючи матеріал, вчитель послідовно записує на дошці зміст ланок і позначає зв`язки між ними. Поступовість відтворення схем полегшує їхнє розуміння. За допомогою схеми вчитель демонструє ланцюжок свої розмірковувань.

Історичні карти створюються на географічній основі і являють собою зменшені узагальнені образно-знакові зображення історичний подій або періодів. Зображення подаються на площині і у певному масштабі з врахуванням просторового розташування об`єктів. Карти в умовній формі показують розташування, поєднання і зв`язки історичних подій і явищ, відібраних і деталізованих у відповідності з призначенням конкретної карти. [2, с. 32]

Історичні карти відрізняються від географічних. Так, на них зеленим кольором показують оазиси, а також найдавніші райони землеробства і скотарства. Другою особливістю історичної карти є розкриття динаміки подій і процесів. На географічній карті все статично, а на історичній можна простежити процес виникнення держав і зміну їхніх територій або шлях руху військ, торговельних караванів тощо.

Історичні карти відрізняються за охопленням території (світові, відповідних регіонів, карти