Зображення узагальнюючих карт знаходять свою конкретизацію і деталізацію в тематичних картах. Останні так названі тому, що на них відображені події і явища учбових тем. На географічному фоні тематичних карт відображені окремі події або сторони історичного процесу. Ці карти розвантажені від позначень, які не мають відношення до теми. На них більш яскраво і детально подані фрагменти найважливіших подій і явищ узагальнюючих карт.

Як відомо історичні події відбуваються як у часі, так і в просторі. Віднесення подій до конкретного простору і описання географічного середовища, у якому вона відбулася, називається локалізацією.

Локальність історичних подій вивчається при допомозі таких схематичних посібників як історичні карти, плани місцевості, картосхеми.

На відміну від інших унаочнень історичні карти не дають конкретизованого наочного уявлення про події, а лише відтворюють просторові часові структури використовуючи абстрактну мову символів.

На першому уроці із застосуванням карти вчитель показує умовні знаки на карті і роз`яснює їхнє значення. Картографічні знання знаходяться у тісній єдності із знаннями історичними. Тому вміння користуватися історичною картою є не самоціллю, а засобом для більш усвідомленого сприйняття подій і явищ історії.

При появі нової для учнів історичної карти в ході бесіди вони повинні вияснити: яку частину земної поверхні вона охоплює; який хронологічний період історії на ній відображено; якою була залежність життя людей від кліматичних умов. [2, с. 35]

При переході від однієї карти до іншої важливо забезпечити спадкоємність. Якщо на карті позначено різні регіони , то визначаються їхні просторові взаємо відносини. Цьому допомагає узагальнююча карта, яка охоплює обидва ці регіони. Після цього виявляються часові відносини між картами - відбулися події в один чи різний час. для встановлення міжкурсових зв`язків на уроках доцільно одночасно застосовувати карти з історії України і всесвітньої історії. Одночасна робота з кількома картами допомагає учням знаходити потрібні історико-географічні об`єкти.

Щоб створити уявлення про простір і розташування країни, яка вивчається на карті земної кулі, застосовують одночасно історичну і географічну карти або загальну і тематичну. На них розташований один і той же об`єкт, але він зображений у різних масштабах. Навчання може йти від окремого до загального або від загального до окремого. У першому випадку вчитель демонструє історичну карту (окреме), потім по конфігурації суші і морів учні знаходять цю ж територію на фізичній карті півкуль (загальне). Вони переконуються в тому, що на історичній карті відображена менша частина земної поверхні. Її обриси вчитель наносить крейдою на фізичну карту, і учні ще раз порівнюють розташування річок і морів з контурами історичної карти.

Розвитку просторових уявлень учнів сприяє одночасне розташування карти і учбової картини. Картина ніби розкриває умовні позначення карти, створює уявлення про реальну місцевість і простір. Так, розповідаючи про завоювання монголів вчитель може поєднати показ по карті з описом місцевості і демонстрацією картини “Сухі степи”.

Методика навчання вимагає одночасної роботи з настінною картою і учнівським атласом. Працюючи із своїм атласом учні спочатку лише відтворюють дії вчителя. Потім по словесному опису знаходять об`єкт на своєму атласі.

Роль карт як джерела знань зростає в роботі із старшокласниками. Знаючи територію повстання учні визначають склад повстанців; співставляючи карти різних періодів, встановлюють основні територіальні зміни.

У результаті роботи з історичною картою учні повинні набути наступні знання і вміння:

Знати, що назва карти відображає тему і її основний зміст; що історична карта відображує дійсність у певний хронологічний період; на ній можуть бути зображені і різночасові події.

Уміти впізнавати і називати зображений на карті географічний простір; визначати послідовність і час, відображених на карті подій; правильно читати і описувати словами відображену на карті дійсність; передавати зміст карти географічними засобами; співставляти позначені на карті явища; порівнювати розміри територій; знаходити на карті і називати включені в легенду знаки; знаходити зображену на невеличкій карті територію на картах, які охоплюють великий простір; порівнювати віддалі на картах з відомими віддалями; виділяти зміни в території, нові риси в господарстві; застосовувати карту при аналізі причин і наслідків подій; аналізувати соціально-економічний і політичний розвиток народів світу; співставляти і систематизувати дані кількох історичних карт.

Картосхеми допомагають розкрити внутрішні зв`язки подій і явищ, що вивчаються. Це карти на фізично-географічній основі, які допомагають відтворити схематично яку-небудь подію або явище.

Плани на місцевості (або локальні плани) за змістом є близькими до картосхем. Вони містять спрощені обриси парків, земель, лісових масивів і т.п. Основу планів складає картографічне зображення реальної місцевості.

Контурні карти дають можливість засвоїти і закріпити знання, виробити нові уміння і навики роботи з історичною картою.

Контурні карти застосовуються для закріплення нового матеріалу на уроці: для опрацювання вивченого на попередніх уроках; для контролю знань у вигляді виконання на карті спеціальних завдань.

Починаючи знайомство з контурною картою вчитель насамперед повинен звернути увагу учнів на хронологічні рамки періоду, який вона відображає. Навчання проходить у кілька прийомів. Спочатку учні заповнюють контурні карти при допомозі учнівських атласів, тоді настінної карти, і, нарешті, по пам`яті.

Починати вчити учнів роботі з контурними картами слід з найпростіших завдань по заповненню карт: обвести кордони держав, написати їхню назву, вказати дати основних фактів. Потім учні співставляють свій атлас і контурну карту, вчаться впізнавати обриси ділянок суші і морів.

1.3 Особливості