На відміну від ECTS більшість сучасних освітніх кредитних систем є системами, що акумулюють кредити. Така кредитна система розробляється для окремого ВНЗ і є внутрішньою. У ній "трудомісткість процесу пізнання", необхідного для здобуття певного академічного ступеня, сегментується і "нор-мується" (тобто кожному сегменту присвоюється визначене число кредитів). Студенту надається академічний ступень після того як студент накопичив визначене навчальним планом/число кредитів. При цьому проміжок часу, протягом якого допускається процес акумуляції, певною мірою є довільним, хоча й припускає певні обмеження. Яскравим прикладом кредитної системи, що акумулює, є вища школа СЦІА. Очевидні переваги такої системи:—

гнучкість (кожен студент вибирає свою траєкторію набуття визначе-ного числа кредитів). Тобто система дає змогу ефективніше реалізовувати концепцію індивідуалізації процесу навчання;—

підвищується як ефективність процесу навчання, так і економічна ефективність.

Слід зазначити, що кредитно-модульна система є не тільки основою на-вчального процесу у традиційній вищий освіті, а й елементом системи післядипломної освіти, перепідготовки і підвищення кваліфікації, в тому числі у системі дистанційного навчання, де її застосування найбільш ефективне, оскільки пов'язане із системою контролю — тестуванням. Тобто впрова-дження цієї системи забезпечує реалізацію одного з головних положень Болон-ського процесу — "навчання протягом усього життя".

Болонська декларація включає як одну з головних умов Європейської науково-освітньої інтеграції розробку системи оцінювання якості освіти за відповідними критеріями і методологією. При цьому передбачається істотне підвищення ролі держави як у запровадженні систем якості, так і узгоджен-ня їх у рамках Болонського процесу. Тобто, незважаючи на культурні і сис-темні розходження, національні уряди мають розглядати оцінювання якості освіти як основну сферу своєї відповідальності.

Передбачається, що це буде як мінімум дворівнева система із залученням недержавних експертних організацій. Як приклад можна розглянути струк-туру, що включає такі складові: державну систему оцінювання якості (вклю-чаючи стандарти освіти й акредитацію), контроль на рівні ВНЗ і, можливо, участь недержавних структур (агенцій), що забезпечують суспільну експер-тизу і враховують вимоги ринку праці.

При цьому необхідно враховувати низку особливостей, пов'язаних зі сформованою структурою відносин у системі держава — вищий навчальний заклад — підприємство.

Одним із головних факторів, що забезпечує зростання виробництва і по-ліпшення якості продукції, є впровадження сучасних технологій. Цей процес неможливо забезпечити без високопрофесійної підготовки випускників ВНЗ, які відповідають сучасним вимогам. Таким чином, у системі оцінювання якості обов'язковими учасниками мають бути представники споживачів (замовників), фахівців, що випускаються вищими навчальними закладами. Форми їхньої участі є предметом подальших обговорень, однак, безсумнівно, участь за-мовників (підприємств і організацій) буде ще більш актуальною, особливо у сфері вищої технічної освіти, оскільки вона включає вагомі технологічну і практичну складові навчання.

Поряд із реалізацією принципу автономії університетів, що дають мож-ливість самостійно будувати систему самооцінки ВНЗ, вплив державних і недержавних органів контролю якості дасть змогу як виявити слабкі сторони власне освітнього процесу, так і врахувати потреби ринку праці. При цьому незалежні результати оцінювання якості на всіх трьох рівнях мають накопи-чуватися в державному органі,, який відповідає за якість і освіти. Ці резуль-тати мають бути вирішальними при визначенні інтегрального рейтингу вищо-го навчального закладу державним органом контролю. Тобто органи недер-жавної експертизи і контролю якості та система самоаналізу ВНЗ є складо-вими загальнодержавної системи контролю якості освіти.

Безумовно, усі критерії оцінювання якості мають бути визнані міжнарод-ними організаціями з якості, однак внаслідок національних особливостей і різних рівнів економічного розвитку паралельно можуть застосовуватися додаткові критерії й оцінки.

Важливо також створити європейські інструменти контролю якості вищої освіти: спільні ступені, докторантуру, механізми оцінювання якості, інстру-менти прозорості та порівнянності, гнучку політику щодо доступу та прийо-му до вищих навчальних закладів.

Європейська співпраця з питань гарантії якості здійснюється як на рівні університетів (внутрішня оцінка), так і на міжуніверситетському рівні (зов-нішня оцінка якості). Внутрішня оцінка, як експеримент, забезпечується шістьма групами, до яких входять університети, члени Європейської асоціа-ції університетів, що проводили дослідження з проблем менеджменту дослі-джень, навчання і викладання, реалізації Болонських реформ. Зовнішню оцінку якості здійснює Європейська мережа оцінки якості (ENQA). Важливо за-безпечити функціонування Європейської системи якості освіти як постійно діючої системи.

У Нідерландах є три типи вищих навчальних закладів, що функціонують паралельно.

1. Університети (їх у Нідерландах 14, з яких 9 — класичні, 3 — технічні, 1 — аграрний і 1 — відкритий, що надає освіту за заочною (дистанційною) формою навчання). Ці навчальні заклади надають освіту студентам з розра-хунком, що ті згодом стануть вченими і дослідниками, хоча багато навчаль-них програм включають професійне навчання, а більшість випускників зна-ходять роботу за межами дослідницької сфери. Університети розрізняються за розмірами і кількістю студентів, що навчаються (від 6 до ЗО тис.).

2. Вищі професійні школи — 50 закладів, що пропонують вищу освіту за прикладними спеціальностями на рівні бакалавра.

Всі освітні програми професійних шкіл націлені на професійну діяльність. Максимальне число студентів у такій школі — 20—25 тис.

3. Міжнародні інститути пропонують англомовні післядипломні про-грами. Навчання побудоване так, щоб задовольнити запити іноземних сту-дентів. Як правило щоб бути зарахованим в один з таких навчальних