Досить поширеним в школі був рисунок з акцентом на контурах живої натури.

Прагнення до якомога більшої виразності графічної мови, до освоєння чіткої і влучної манери рисунка властива не тільки згаданим, але й багатьом іншим роботам учнів школи.

Однією з особливостей навчання у Київській рисувальній школі було те, що учні вступали до неї на протязі всього учбового року і приходили на заняття в залежності від наявності у них вільного часу. Це створювало серйозні труднощі і заважало організації учбового процесу. Однак Мурашко не міг піти по шляху встановлення певних годин занять або припинення прийому до школи після початку учбового року, бо тим самим він позбавив би більшість учнів можливості відвідувати школу. Все це вимагало індиві-дуального підходу до кожного з учнів і виключало можливість одночасного навчання всіх вихованців молодшої групи за единою програмою. Однак принцип переходу від легкого до більш складного, якого суворо додержу-вались у школі, дав можливість подолати труднощі навчання учнів різного віку і різного ступеня підготовленості.

Розвиток учнів не обмежувався тільки практичними заняттями з рисування і живопису; у школі читались також теоретичні диспипліни: перспектива. анатомія, загальна історія мистецтв.

Теоретичній підготовці по спеціальності і загальноосвітньому розвит-кові учнів Мурашко надавав дуже великого значення.

В школі періодично організовувались лекції і бесіди, які доповнювали курс теоретичних дисциплін. На протязі одного тільки 1890 р. було проведено 16 бесід, присвячених оглядові російського, єгипетського, грецького, римського і візантійського мистецтва, ознайомленню з стилями: романським, готичним і епохи Відродження тощо.

До читання лекцій залучались не тільки викладачі школи, але й художники — М. М. Ге, Г. Г .Мясоедов, П. А. Івачов, професори Київського університету — Ф. Г. Міщенко, 11. Ь. Павлов, 1. А. Сікорський та ін.

Прагнення Мурашка внести у життя школи все нове, що сприяло б всебічному розвиткові учнів, наштовхнуло його на думку організувати «виставку гравюр, офортів, фотографій, рисунків і акварелей». На виставці у спеціальних вітринах експонувались зібрані ним на протязі багатьох ро-ків оригінальні твори і репродукції творів кращих вітчизняних і зарубіжних художників — Рєпіна, Шишкіна, Матейка і багатьох інших. Кожного тижня виставлені у вітринах твори заміняли новими. Це дозволяло надзви-чайно ефективно використовувати шкільне зібрання оригінальних творів і репродукції для розвитку загального світогляду і с спеціальних знань учнів. Мурашко сподівався, що з часом йому вдасться на базі шкільної колекції організувати у місті постійно діючу художню виставку. Шкільний музей був єдиним загальнодоступним художнім зібранням в місті. Тут ??? мали можливість ознайомитися із зразками творчості кращих майстрів мистецтва в органах і репродукціях.

Вважаючи, що учень повинен набувати індивідуального розвитку Мурашко при цьому недооцінював значення друкованої програми в процесі навчання. Він говорив, що важливий результат, а не писана програма, вважаючи це для знань людини, яка присвячує себе педагогіці, але застосовувати можна тільки там, де про художество немає ніякої думки.

Наслідком таких помилкових поглядів було те, що в школі довгий час взагалі не було написаної програми. Лише на початку 90-х років шкільна система навчання була узагальнена у вигляді наочних таблиць-рисунків учнів з коротким пояснювальним текстом. Подана в такому вигляді у 1892 р. на розгляд в Академію художеств, вона дістала високу оцінку Ради Академії.

Встановленню тісних взаємозв'язків між Київською рисувальною школою і Академією художеств сприяло також і те, що школа ставила своїм завданням підготувати вихованців до вступу в Академію. Тому вимоги, які ставились до учнів у школі, в значній мірі визначались акаде-мічною учбовою програмою.

Разом з тим Мурашко був далекий від того, щоб сліпо копіювати академічну систему викладання Прагнучи перейняти все цінне, що було створено академічною системою, Мурашко рішуче відкидав застарілі при-йоми навчання і методи оцінки робіт і заохочування вихованців у вигляді медалей, перших номерів та ін.

Принцип оцінки учнівських .робіт за номерами застосовувався в Київській рисувальній школі в перші роки її існування. Але незабаром він був осуджений Мурашком як формальний, що не дає можливості об’єктивно оцінити роботу кожного з учнів. В цьому велика заслуга Нєпша, поради якого допомогли Мурашкові відмовитися від цього методу оцінки.

На початку 80-х років ;Мурашко при перегляд і оцінці учнівських робіт не застосовував ніяких номерів і відзнак. Але це не означало, що він був взагалі проти будь-якого заохочення учнів. У школі практикува-лось нагородження учнів за кращі роботи "цінними подарунками, книж-ками і альбомами. Мірою заохочення учнів була також похвала роботи Радою школи матеріальна підтримка здібних учнів-бідняків. Мурашко додержувався тієї точки зору, що допомога повинна стимулювати учня на створення значних робіт, а не бути простою подачкою. [9]88 [9] Там само – С.93-96.

У Київській рисувальній школі заохочення учнів, оцінка їх робіт і пе-реведення учнів з молодших в старші групи проводились Радою школи, до складу якої, крім викладачів школи, в різний час входили видатні діячі образотворчого мистецтва — П. Й! Ковалевський, В. Д- Орловський, М. Д. Кузнецов, М. К.. Бодаревський та ін. Велику допомогу їй надавали також Репін, Мясоєдов. Вони провадили бесіди з учнями і викладачами,