Як відомо, “прихід до школи корінним чином змінює положення дитини в суспільстві” .Якщо основним видом діяльності у дошкільному віці була гра, то тепер відповідним стає навчання, якому школяр повинен поступово підпорядкувати свої особисті інтереси.

Дані педагогічних і психологічних досліджень свід-чать про те, що початок шкільного навчання зумовлює докорінну перебудову всього укладу психічного життя дитини, різку зміну її життєвого стереотипу. Навіть при добрій попередній підготовці до школи і при ба-жанні вчитися, багато хто з першокласників із значними труднощами пристосовується до нових умов.

Життя першокласника з перших днів підко-рено чіткому режиму, загальному ритму життя школи, новим для нього вимогам до поведінки. Тому не кожна дитина швидко і легко звикає до цього. При несприятливих умовах набуті у дитячому садку звички в поведінці школяра втрачають свою силу, нові ж створюються повільно, і він залишається на якийсь час, так би мовити, “обеззброєним”. Це виявляється у деякій розгубленості першокласників, іноді замкнутості чи підвищеній збудливості.

Велике значення для організації і активізації роботи учнів у цей час має вплив учителя, слово якого для них - закон. Все, чого вимагає педагог, виконується дітьми, звичайно, з вели-кою старанністю, хоч часто й не так як треба. Вони завжди прагнуть почути схвалення вчителя, оцінку того як виконав кожний з них своє завдання. Адже для учнів є “... великим і безсумнівним вчительський авторитет” .

Чуйний і тактовний учитель викликає в учнів любов і повагу до себе. Вони діляться з ним своїми радощами і смутками, у тому числі й такими, про які не завж-ди скажуть своїм рідним чи близьким товаришам. У 3-4 класі учитель для дітей є й основним джерелом знань. Учні в цей час вже самі є “маленькими енциклопедіями”, у них нагромадилось досить багато корисних відомостей про навколишній світ. Тому для того, “щоб учню було зрозуміле і цікаве те, чого його вчать, уникайте двох крайнощів: не говоріть учню про те, чого він не може знати і зрозуміти, і не говоріть про те, що він знає не гірше, а іноді й краще за вчителя” .

Згодом першокласники дедалі більше вникають у суть того, що роблять на уроці, поступово усвідомлюють, що їхня навчальна робота веде до певних наслідків - до знань. Тому важливу роль у формуванні позитивних пережи-вань відіграє усвідомлення дитиною своїх власних успі-хів у навчальній роботі, які вона може сама вже помічати і оцінювати. Відповідно, і старанність у навчанні виробляється в учнів у процесі навчальної роботи.

У молодших класах є діти, які сумлінно ставляться до навчання, прагнуть бути хорошими учнями, але в них немає впевненості у своїх силах, вони не наважуються сказати про свої труднощі, прагнуть бути непомітними в класі. Школярі з особливим хвилюванням чекають оцінки вчителя, бо їм хочеться зайвий раз пере-конатись, чи справді вони добре вчаться, і болісно пере-живають, коли їхня робота не дістала схвалення. А “вихователь не повинен забува-ти, що навчання, позбавлене будь-якого інтересу і взяте тільки силою примусу, хоч би воно черпалося з найкра-щого джерела - з любові до вихователя, - убиває в уч-неві охоту до навчання, без якої він далеко не піде; а на-вчання, що ґрунтується тільки на інтересі, не дає змоги зміцніти самовладанню та волі учня, бо не все в навчан-ні цікаве й прийде багато такого, що треба буде взяти силою волі” .

Та є й учні, які не мають міцних навичок з навчальних предметів. Вони і не прагнуть навчитися умінню вчитись, тому, як правило, відстають у навчанні. Серед них є багато і здібних дітей, які легко схоплюють матеріал, легко запам'ятовують те, що їх цікавить, або коли знають, що вчитель “викличе” для перевірки знань. Проте коли це не стимулюється внутрішньою потребою - бажання працювати зникає. І коли це стає системою у навчальній роботі, у знаннях таких учнів утворюються прогалини, знижується інтерес до навчання і тоді їм вже важко піднятися до рівня встигаючих.

Учнів перших класів приваблює те, що на кожному уроці вони дізнаються про щось нове, про що рані-ше не знали, але воно їх цікавило. Діти зосереджено слу-хають пояснення вчителя, з особливою старанністю пи-шуть букви, слова, читають або рахують. Також, “вони більше люблять робити самі, ніж дивитись, як хтось робить, самі читати, ніж слухати (навіть учителя)” .

Так як у 3-4 класах ускладнюється матеріал і зростають вимоги до дітей, то у них розвивається самостійність, творча ініціатива. Тепер інтерес учнів більше привертає зміст навчання і способи оволо-діння матеріалом. Вони нерідко вже прагнуть розв'язу-вати задачі кожний по-своєму, не заучувати оповідання напам'ять, а зрозуміти його зміст і передати своїми словами – це все розвиває “... самоконтроль учнів...” .

У цей час помітно змінюється і характер навчальних інтересів учнів, ширше у них проявляється зацікавленість конкретними навчальними предметами, посилюється інтерес до гуманітарних, математичних чи мистецьких наук. Все це позитивно познача-ється на ставленні дітей до школи, до своїх навчальних обов'язків, більш свідомою і цілеспрямованою стає їхня діяльність.

Під впливом навчання і виховання змінюється, як уже зазначалося, і поведінка дітей, набуваючи дедалі більшої соціальної спрямованості. Школярі прагнуть поводити себе організовано не тільки у школі, а й в громадських місцях. Дітям цього віку доступне вже і почуття громадського обов’язку. Також змінюється ставлення учнів до особистого та громадського майна. Властива їм недбайливість поступово змінюється бережливістю.

Істотно змінюється ставлення молодшого