школяра і до своїх однолітків. Коли у дошкільному віці не помічалось міцної згуртованості між дітьми, їх спілкування тривало, як правило, лише в процесі гри, по закінченні якої зв’язки зникали, то тепер, у процесі тривалої спільної навчальної роботи у класі, встановлюється стійка спайка, розвиваються почуття товариськості, а в четвертому класі виникають “... більш інтимні дружні відносини, які виявляються у співчутті, у бажанні поділитись з другом радістю і сумом” .
Характерним для дітей молодшого шкільного віку є виявлення інтересу до всього, що їх оточує. Саме тому в цьому віці відбувається якіс-на перебудова пізнавальних процесів: спосте-реження, сприймання, мислення, пам’яті, які набу-вають довільного характеру і прискореного темпу роз-витку.
Сприймання – відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття [ .185] у дітей 1 класу ще недосконале і поверхове. Так розглядаючи предмети, учні найперше звер-тають увагу на їх колір і часто не помічають складових частин і зв'язку між ними, а також з якого матеріалу вони зроблені і для чого призначені. Часто зустрічаються неточності у сприйманні, перевернутість зображення: двійка схожа на п’ятірку, цифра 9 написана як 6, буква “ш” - як “щ”. Та згодом цей недолік зникає.
На кінець другого року навчання у своїх спостере-женнях школярі виявляють вже більше активності, уваж-ності, прагнення всебічно розглянути спостережуваний об'єкт. Вони сприймають не поодинокі факти, а їх групи об’єднані загальними поняттями “квіти”, “машини”, “овочі”. Вони вже аналізують їх якісні сторони, а де-які діти виявляють спробу узагальнити спостережені факти, зробити висновок, тощо.
А учні 3 класу порівняно легко сприймають історичні оповідання, описи природи, мандрівок. Дітям цього віку доступне більш глибоке сприймання і моральних понять.
В учнів початкових класів великою мірою позначається ще прагнення чуттєвого сприймання, що викли-кає необхідність будувати навчання на наочності. “Дитяча природа ви-разно вимагає наочності. Вчіть дитину яких-небудь п'яти невідомих їй слів, і вона буде довго і даремно мучитися над ними; але зв'яжіть з малюнками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх на льоту... Спробуйте про од-ну й ту саму подію розповісти двом дітям, однаково здіб-ним: одній з малюнками, другій без малюнків - і ви оціните тоді все значення малюнків для дитини” .
Дітям цього віку найважче дається сприймання часу. Спочатку вони розрізняють лише доступний для їх пере-живання час: “як довго йти до школи”, “сидіти на уро-ці”. Учні 2 класу вже розрізняють “тепер”, “раніше”, “ні-коли”, а учні 3 класу вже можуть співвідносити час - теперішній, минулий, майбутній, сприймати тривалі про-міжки часу через тиждень, місяць, рік, хоч пори року їм відомі вже в 1 класі. Такі відрізки часу, як година, хви-лина, вони сприймають тільки практично. Почуття часу розвивається у молодших школярів поступово; їм стає вже доступним розуміння таких понять, як “довго”, “швидко”.
Велику роль у розвитку в учнів цього віку свідомого сприймання навчального матеріалу відіграє ак-тивна діяльність уяви – психічний (інтелектуальний) процес створення образів, предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями; надає людині можливість виходити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, минуле, в інші світи та простори [ .315]. Дослідження психологів показали, що уява спонукає учнів пристрасно спостерігати, досліджувати, ще й ще раз пе-ревіряти свої враження, робити порівняння і узагаль-нення.
У дітей молодшого шкільного віку активно розвиває-ться довільна уява, поступово набуваючи творчого ха-рактеру. Дослідження показують, що можливос-ті її розвитку в учнів залежать від їх життєвого досвіду, розумового роз-витку й індивідуальних особливостей кожної дитини.
Навіть при однакових розумових даних школярів часто виявляється індивідуальна відмінність їхньої уяви. “В од-ної дитини швидко виникає творче уявлення образів; во-на широко і глибоко сприймає зв'язки між спостережу-ваними предметами і явищами. В іншої дитини елементи творчої уяви виникають уповільнено, в процесі аналізу-ючого спостереження, багаторазового повторення і при-гадування по пам'яті відомих їй якісних сторін спостере-жуваних фактів, і лише згодом вона починає робити уза-гальнення творчого характеру. У деяких дітей процес уяви обмежується відтворенням спостережуваних фактів по пам'яті і спрощеним коментуванням їх. Уява їх так і не стає творчою. Одні діти швидко орієнтуються у спри-йманні спостережуваних фактів без допомоги вчителя, іншим без такої допомоги важко робити елементарні узагальнення. Індивідуальний характер творчої уяви уч-нів 1 класу особливо виразно виявляється у їх самодіяль-ності”.
У процесі навчання в школі увага – форма організації психічної діяльності людини, яка полягає у спрямованості й зосередженості свідомості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення[ .247]-- школярів молодших класів набуває нових якостей. З надто рухливої, не-стійкої, переважно мінливої у до-шкільному віці вона поступово стає більш стійкою, зосередженою, цілеспрямованою, довіль-ною. Показником зростання уваги в учнів молодшого шкільного віку є здатність їх зосереджено і з інтересом слухати пояснення вчителя, виконувати навчальні зав-дання, навіть коли вони нецікаві.
Під керівництвом учителя учні 1 класу вже можуть спрямовувати свою увагу і зусилля на виконання постав-лених завдань, проте з власної ініціативи такого спрямування на початку навчання у школі в них ще немає. Пер-шокласник може довільно зосереджувати свою увагу на виконанні окремих завдань, проте ще не може, самостій-но виконуючи їх, контролювати свою роботу ( працю-ючи на уроці, дитина може заважати іншим учням, хоча знає, що поводити себе так не можна – тобто розподіляти свою увагу одночасно на виконання завдання і контролювати власну поведінку першокласник ще не може ). Для