Властива розумово відсталим недостатність мислення ускладнює розумін-ня почутого. Це створює певну перешкоду для підтримки бесіди.

Учні початкових класів допоміжної школи з великими труднощами вико- ристовують наявні у них знання і незавжди можуть мобілізувати їх в необхі- дний момент, що також знижує активність їх участі в діалозі.

Дітям-олігофренам властива своєрідна мовленнєва замкнутість. Труднощі в організації бесіди значною мірою пов’язаны з тим, що учні ніби ухиляють- ся від розмови. У відповідь на запитання дорослого,вони або мовчать, напру- женоворошачи губами, або відповідають «не знаю». Часто буває необхідним повторити запитання. Учень допоміжної школи відповідає дуже коротко, мо-же супроводжувати мовлення жестами, якими доповнює своє висловлюван-ня.

Обмежений життєвий досвід, знижений інтерес до оточуючого, вузьке ко- ло знань перешкоджають розгортанню діалогічного мовлення.

Мовленнєва активність в учнів допоміжної школи виражена слабко і шви- дко вичерпується. Тому в ході діалогу деякі питання і зауваження дорослого повинні бути спрямовані на активізацію дітей. Недоцільно задавати запитан- ня, які дають можливість школяру ухилитись від відповіді (Наприклад: «Чи знаєш ти, де працює твоя мама?»). Там, де це можливо, слід уникати питань, замінюючи їх стимулюючими зауваженнями, нагадуваннями, репліками… Іноді цю ж мету можуть виконувати окремі слова, погляд. На початкових етапах навчання, проводячи бесіду з дітьми, слід уникати різких оцінок непр-авильних відповідей і частих виправлень.

Труднощі участі в бесіді пояснюється і бідністю активного словника шко-лярів, і недостатністю оволодіння граматичною будовою рідної мови.

Властиві більшості олігофренів недоліки вимови також суттєво ускладнюють, становлення і розвиток їх діалогічного мовлення. Помічаючи, що її не розуміють і через це сердяться на неї або дражнять, дитина починає уникати спілкування, прагне до не мовленнєвих і стереотипних відповідей, а іноді навіть стає агресивною.

Спілкування розумово відсталих дітей є не тільки неповноцінним, але й звуженим. Рівень розвитку мовлення дитини – один із факторів, які визнача-ють вибір співрозмовника… Дитина з аномальним мовленням віддає перева-гу розмовам не з своїми однолітками, а з дітьми молодшого віку. А створює несприятливі умови для розвитку її вміння спілкуватись.

Розумово відсталі діти мало розмовляють між собою. Спілкуючись між собою в ситуації гри, вони недостатньо користуються мовленням, замінюючи бесіду вимовою окремих слів, які спонукають співрозмовника до певних дій…

Спілкування розумово відсталих учнів з іншими дітьми і з дорослими не тільки обмежене, а і протікає без відповідної активності, мляво. Порушення спілкування в свою чергу, гальмує розвиток пізнавальної діяльності дітей-де- білів.

Удосконалення усного мовлення учнів, і зокрема діалогічного мовлення – одна з необхідних ланок роботи, спрямованої на підвищення їх загального розвитку. Велике значення має вироблення у розумово відсталих вміння за- тувати.

Важливо поставити дітей в умови необхідності спілкування, спонукати до обміну думками і враженнями на основі ускладнення різного роду діяль-сті.

У корекційній роботі певне місце слід відвести вихованню у розумово відсталих школярів активної уваги. Діти поступово повинні навчитись не відволікатись, слухати своє і чуже мовлення. Необхідно пам’ятати, що бесіда на перших порах повинна бути нетривалою, цікавою, викликати у дитини пе-вні емоції. Організаторам бесіди слід прагнути того, щоб діти говорили повн-им реченням, оскільки діалог – один із шляхів підготовки учнів до зв’язного мовлення…

Перехід від участі в розмові, яка підтримується і спрямовується співро-змовником, до самостійного монологічного більш або менш розгорненого висловлювання протікає у дітей-олігофренів дуже складно.

Труднощі оволодіння монологічним мовленням зумовлені рядом причин. Певне значення має недостатня сформованість діалогу. Не вміючи повно відповісти на запитання, недостатньо володіючи побудовою речень, учень не може перейти до висловлювання власних думок.