сприятливі умови для розв’язання задач, що є, так би мовити, вправами для мозку я тримав поблизу себе дітей які повільно мислять, погано запам’ятовують. Доводилося придумувати різні задачі-жарти...” для розв’язання задач діти використовували малюнки або створювали схематичні моделі предметів, про які йшлося в задачі. розв’язування задач перетворилося на своєрідне змагання в наполегливості, працьовитості. Дітям добирали різні за складністю задачі, щоб кожна дитина могла досягнути успіхів у навчанні.
Причину труднощів дітей у розумовій праці він вбачав у тому, що дитина не навчилася думати, навколишній світ став для неї джерелом думки. Щоб у класі не було жодного невстигаючого з математики, потрібно вже з раннього дитинства здійснювати “подорожі” в природу, які стануть справжньою школою розумової праці.
В.О.Сухомлинський, говорячи про причини відставання учнів, вказував на необхідність на кожному етапі процесу засвоєння знань працювати із слабкими учнями. “Під час першого вивчення матеріалу надзвичайно важливо бачити самостійну роботу “важких школярів” – тих хто повільно мислить, повільно міркує, тих, кому для осмислювання суті матеріалу необхідно порівняно більше і фактів, і часу”.
До кожного із слабких учнів треба підійти, кожному дати тільки для нього призначене завдання.
Під час першого вивчення матеріалу не можна допускати, щоб учень, якому важко дається навчання, тільки слухав відповіді учнів, списував з дошки, а потрібно заставити його працювати самостійно, досягати на кожному уроці хоча б незначного успіху.
В.О.Сухомлинський вважав, що необхідний стан спеціального осмислення нового матеріалу для слабо встигаючих учнів, на якому зосередити увагу на тих точках навчального матеріалу, які є основою знань.
Особливу увагу він звертав і на індивідуалізацію домашніх завдань. Невміння виконувати домашнє завдання породжує велику строкатість у знаннях учнів: одні йдуть попереду, інші відстають. “Якщо вчитель не дає окремим учням завдань індивідуального характеру, то це означає, що він не вивчає сил, можливостей, здібностей кожного школяра”. У класі завжди знайдуться два-три учні, які швидко забувають, тому їм періодично треба давати невеликі завдання, щоб запобігати забуванню.
Окрему групу становлять діти з тимчасовою затримкою розвитку. Психологи рекомендують навчати їх у спеціальних школах. В.О.Сухомлинський вважав, що такі діти повинні навчатись і виховуватись у звичайній школі, тому, що “повноцінне середовище, що постійно інтелектуально збагачується, - одна з найважливіших умов їх порятунку”.
Для таких дітей він добирав спеціальні задачі, розв’язання яких потребувало запам’ятовування яскравих образів, картин, обставин, обережно спрямовував думку дитини до настання того щасливого моменту, коли вона самостійно розв’яже задачу. Відчувши радість успіху, почуття впевненості у своїх силах, дитина прагне працювати самостійно, без допомоги товаришів.
Досвід роботи В.О.Сухомлинського з проблеми індивідуалізації навчально-виховної роботи в початкових класах особливо актуальний сьогодні, коли філософія освіти орієнтована на дитиноцентризм у навчанні і вихованні, на врахування індивідуальних особливостей кожної дитини, забезпечення розвитку кожної особливості в міру її можливостей і потреб.