І. Соколянський підготував до-повідь «Про навчання українських глухонімих дітей рідній мові». Він наполягав на створенні такої школи, яка була б нерозривно пов'я-зана з життям народу і в якій би навчання здійснювалося рідною мовою. Цікавими були доповіді про практику роботи з глухонімими дітьми: Н. Патканова (Київ) висвітлювала «Досвід фізіологічного дослідження глухонімих», О. Мальцев (Олександрівськ) розповідав про участь закладів Олександрівського відділу опіки глухих у сіль-ськогосподарських та промислових виставках, про необхідність по-пуляризації у суспільстві ідей щодо навчання глухонімих. Розгляда-лися болючі питання матеріального забезпечення закладів для глу-хих і сурдопедагогів, які працюють там, — М. Попов (Олександрівськ), проблеми післяшкільної долі глухонімих — П. Гладуш (Олександ-рівськ). Учасники з'їзду висловлювали невдоволення станом справ з навчання і виховання глухих дітей, наслідками навчання їх усної мови і, чи не найважливіше, обговорювали проблему загального навчання глухих дітей.
На жаль, чимало проблем, які турбували науковців, не могли бути вирішеними того часу, оскільки училища і школи для глухоні-мих існували як філантропічно-благодійницькі заклади. Не було єд-ності у підходах до навчання і виховання нечуючих, єдиної системи підготовки сурдопедагогічних кадрів тощо. І хоча окремі сурдопедагоги висували сміливі ідеї, фактично вони розбивалися об скелі не-стачі коштів та байдужість держави стосовно долі глухонімих.
Однак цей етап в історії української сурдопедагогіки відзнача-ється й низкою позитивних поглядів і певних зрушень стосовно нав-чання і виховання глухих. Насамперед це стосується оптимістичної оцінки пізнавальних можливостей глухонімих в умовах спеціально організованого навчання; обстоювання думки щодо раннього вихо-вання глухих і диференційованого підходу у процесі їхнього навчан-ня; переконання, що процес освіти глухих полягає не лише у нако-пиченні знань, а й у розвиткові розумових здібностей на основі опа-нування словесної мови. Достатньо прогресивно вирішувалася і проблема формування та використання різних засобів спілкуван-ня. Навіть у часи найбільшого захоплення «чистим усним методом» українські науковці не відкидали міміко-жестикуляційну мову, як не-обхідний навчальний засіб. І, врешті, було створено певну систему навчання глухих, що, як зазначає О. Дячков, «...за вихідними теоре-тичними принципами, визначенням цілей і завдань освіти, а також за змістом, методами і засобами навчання є передовою, прогресив-ною системою... яка виникла і розвинулася на основі вітчизняних ідей...».
1.2. Сучасна система організації спеціальної освіти в Україні
Для осіб з вадами слуху у нашій країні створена державна систе-ма освіти, яка пройшла тривалий шлях у своєму становленні та роз-витку. На сучасному етапі дана система в основному відповідає струк-турі освіти, визначеній Законом про освіту в Україні.
Проблема допомоги дітям, які мають проблеми зі слухом на сучасному етапі знаходиться під патронатом дер-жави. В Україні на сьогодні працює досить стабільна мережа закладів, які готові надати допомогу дітям з вадами слуху. Функціонує 33 дошкільні заклади, у яких виховується близько 800 дітей. Фахівці з дошкільного виховання переконані, що чим раніше дитина, яка має проблеми зі слухом, потрапляє під патронат фахівців-сурдопедагогів, тим краще вона адаптується до суспільного життя.
Разом із дошкільними закладами в Україні працюють близько 60 шкіл-інтернатів, з них 32 школи для глухих дітей і 26 — для дітей зі зниженим слухом. В багатьох з них функціонують дошкільні відділення. Ці школи-інтернати відвідують близько 7,5 тисяч дітей з порушеним слухом.
Здобутками нашого сьогодення є те, що діти, які мають вади слуху, мають можливість одержувати в спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах повну загальну середню освіту з певним професійним ухи-лом. Років десять тому про це навіть не говорили, про це могли тільки мріяти особи з порушенням слуху. На сьогодні можна сказати, що ця проблема активно вирішується. Більше того, певна кількість наших шкіл-інтернатів прагнуть так змоделювати свій навчально-виховний процес, щоб дати в руки випускникам професію, можливість жити самостійно і заробляти на життя. На даний час в різних регіонах України для сту-дентів з порушеннями слуху функціонує більше 20 груп у вищих і середніх навчальних закладах. Зокрема, в Донецькому технікумі промис-лової автоматики готують спеціалістів з обслуговування комп'ютерної техніки; в Ужгородському коледжі мистецтв — спеціалістів з образот-ворчого мистецтва та дизайну. Електротехнічний коледж міста Запоріж-жя випускає фахівців з обробки металів на верстатах і автоматах. В Івано-Франківську студенти з порушеним слухом навчаються в коледжі фізичного виховання, а у Львові — в лісотехнічному коледжі. У київсь-ких навчальних закладах, зокрема, в промислово-економічному коледжі, технікумі легкої промисловості, художньо-промисловому технікумі, ест-радно-цирковому училищі відкрито групи для підготовки спеціалістів різних напрямів з числа осіб, які мають проблеми зі слухом.
Слід зазначити, що діти з порушеним слухом можуть продовжити своє навчання в різних вищих навчальних закладах України. Ректорам вузів надіслано лист Міносвіти, в якому повідомляється про «режим найбільшого сприяння» таким абітурієнтам. Сьогодні різними формами навчання у вищих навчальних закладах охопле-но понад тисячу осіб, які мають вади слуху.
Нині Міністерством освіти і науки спільно з Академією педагогіч-них наук проводиться значна робота по розробці Державних стандартів освіти осіб з особливими потребами. Настав час говорити не про вади окремих осіб, а про те, що ці особи мають особливі потреби, а держа-ва і суспільство мусять їх задовольнити. Велика планомірна робота по розробці Державних стандартів спеціальної освіти здійснюється в Інсти-туті дефектології АПН України, водночас вирішуються питання щодо тривалості навчання в спеціальних школах-інтернатах. Практики, нау-ковці, управлінці приходять до висновку, що в даному випадку, швид-ше за все, треба говорити про трансформацію змісту самої освіти без значного продовження терміну навчання.
Спеціальні дошкільні заклади, школи-інтернати мають проблеми з матеріально-технічним забезпеченням, зокрема, з придбання спухопроте-зуючої і спухокоригуючої апаратури.