1.3. Проблеми інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище

Проблема інтеграції осіб з особливими потребами у суспільст-во є загальною для всіх країн світу. За минулі півстоліття високорозвинені країни пройшли шлях від включення дітей з особливими по-требами в суспільство та розв'язання проблеми їх взаємної адап-тації до надання інтеграції значення такого процесу, який сприяє гуманізації суспільства.

Зміни в соціально-культурному, економічному і геополітичному контексті в Європі позитивно вплинули на життя і розвиток молодої самостійної української держави, яка сьогодні перебуває на почат-ку шляху розробки та втілення процесу інтеграції осіб з вадами слу-ху в соціокультурний простір країни.

Лише навчившись активно взаємодіяти з соціальним оточен-ням, дитина зможе відчути себе повноцінним членом суспільства. У соціальному розвитку дитини з вадами слуху можна спостерігати перешкоди, які виникають з фізіологічних і фізичних причин, а та-кож з причин, пов'язаних з особистісним розвитком — почуттями, ставленням до життя.

Випускники шкіл-інтернатів погано самостійно орієнтуються в життєвих ситуаціях, у вмінні визначитися у виборі професії, влас-них поглядах і переконаннях, умінні поводитися в нестандартних ситуаціях. Через проблеми зі слухом вони мають обмежені знан-ня про людський колектив, його вимоги до кожної особистості, погано орієнтуються в мотивах діяльності, не вміють співвідно-сити свої прагнення і вчинки із загальними завданнями, вимога-ми. Часто у випускників шкіл спостерігаються проблеми особис-тісного розвитку: недостатня критичність в оцінюванні чужих і власних вчинків, ізольованість від колективу, переоцінка сил, або, навпаки, нерішучість, невпевненість. Це все значною мірою за-лежить від досвіду спілкування, контактів з людьми, зумовлених відсутністю або зниженням слуху, недорозвитком мовлення, не-доліком виховання, яке не забезпечило компенсацію вищезгада-них дефектів.

Внаслідок інтеграції нечуючих дітей у звичайні колекти-ви дітей відпадає необхідність розробки спеціальних програм соціальної адаптації дітей з вадами слуху після закінчення школи, бо соціальна інтеграція і адаптація відбулася у процесі навчання, під час якого вони вибувають необхідних для життєдіяльності знань, умінь і навичок.

Такий підхід забезпечує подолання психологічного бар'єру у процесі об'єднання чуючих учнів з дітьми з вадами слуху у одному класі, у школі, зрештою — у суспільстві, яке почне розглядати їх як складову частину, без об'єднання з якою воно не може бути цілісним.

Політика інтеграції дітей з розладами в загальні школи стала обов'язковою складовою реформування спеціальної освіти в 90-х роках XX століття: у Норвегії — у 1975 році, в Італії — 1992—1997 роки, в Австрії — 1993 рік, у Нідерландах — 1985 рік (І.Тараненко, Український інноваційний центр гуманітарної освіти АПН України).

Проблема включення глухих осіб у життя, тобто інтеграція їх у соціальне середовище, була поставлена як важливе практичне зав-дання ще на початку XIX століття в Англії (1819 рік). А в 1829 році німецьким сурдопедагогом Гразером була створена найбільш об-ґрунтована теорія спільного навчання глухих і нормальночуючих людей — при семінаріях створювалися школи для глухонімих (Яр-маченко М.Д., Проблема інтеграції глухих в суспільство).

Питання інтеграції дітей з вадами слуху не нова і у вітчизняній спеціальній педагогіці. Видатний вчений-сурдопедагог Ф.Ф. Рау також приділяв належну увагу проблемі успішної адаптації глухих і інтеграції їх у суспільство. Він вважав, що саме від рівня розвитку усного мов-лення і залежить успіх включення осіб зі стійкими вадами слуху в чую-че суспільство. Ф.Ф. Рау наголошував на тому, що питання інтеграції в навчанні повинні бути невіддільними від інтеграції в суспільстві.

Видатний сурдопедагог-новатор звертав увагу на умови успіш-ної інтеграції — ранній початок корекційного навчання, розвиток мовлення в поєднанні з різними видами діяльності, інтенсивне за-стосування звукопідсилюючої апаратури, використання компенса-торних можливостей організму, використання різних видів словес-ного мовлення —усного, писемного, дактильного і жестового. (В. І. Лубовський, «Дефектология», 1991 р.). Ці ідеї є актуальними і сьо-годні, бо вважаються основними засадами повноцінної інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище.

Ідею інтеграції глухих дітей в «Народні школи» за умови своєчас-ноїїх підготовки в дошкільному закладі Н.КЛатканової у свій час вва-жали «повністю утопічною, позбавленою розумної основи».

Л.С.Виготський ще на II з'їзді з соціально-правової охорони не-повнолітніх (Москва, 1924 р.) намітив шлях компенсації «дефектив-ності» — підкріпленням загальноосвітнім навчанням. Тоді було при-йнято рішення про те, щоб практику навчання глухих поєднувати з навчанням чуючих.

Соціальна політика України стосовно дітей з вадами слуху, як і раніше, на нашу думку, є далеко не досконалою. «Разом з тим, не можна не помічати, що в силу несприятливих економічних, соціаль-них і педагогічних факторів у розвитку спеціальної освіти з роками нагромаджувалися невирішені проблеми, загострювалися протиріч-чя між метою, завданням та реальним станом і результатами нав-чально-виховної і корекційної роботи» (М. Сварник, М. Ніколаєв). Як би добре не був організований навчально-виховний процес у школі-інтернаті, розвиток дитини відбувається (за словами Л. Виготського) у вузькому, обмеженому колі шкільного колективу, де все пристосоване до дефекту, посилює ізольованість і не вводить у справжнє життя.

На практиці в умовах спецшкіл для дітей з вадами слуху ви-никає ряд проблем при формуванні національної свідомості, ду-ховного, розумового розвитку як соціальної цінності. Діти пере-бувають на навчанні з 6 до 19 років практично в ізоляції від су-спільства, сім'ї, здорових ровесників. Це не забезпечує ні реалі-зації потенційних можливостей збережених функцій у формуван-ні дитячої особистості, ні залучення дітей до соціального життя, стримує виховання у